Читати книгу - "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"

Тому, прошу, зважте, чи Ви волієте, щоб я опоряджував Ваш будинок, чи щоб склав свої повноваження,— щодо мене, то я вибрав би останнє.

Але врахуйте, що, беручися за роботу, я хотів би довершити її самостійно, без будь-чийого втручання.

Коли я візьмусь за це діло, то зроблю його сумлінно, але дозвольте мені діяти на власний розсуд.

Щиро Ваш Філіп Босіні»

Важко визначити безпосередню причину, яка спонукала Босіні написати цього листа, хоча цілком імовірно, що він був написаний під впливом раптового обурення проти того становища, в якому архітектор опинився перед Сомсом,— того одвічного становища Мистецтва перед Власністю, що так чудово висловлене на звороті багатьох найпоширеніших сучасних виробів — висловлене реченням, яке своєю виразністю не поступається найкращим зразкам Тацітової прози:

Томас Т. Сорроу, винахідник.

Берт М. Педленд, власник винаходу

— Що ти йому відповіси?— запитав Джеймс.

Сомс навіть голови не повернув.

— Я ще не вирішив,— відказав він і знову взявся до своїх паперів.

Один його клієнт спорудив кілька будинків на чужій ділянці, але несподівано дістав неприємне повідомлення з вимогою їх розібрати. Докладно вивчивши всі обставини, Сомс вирішив, що його клієнт може наполягати на так званому фактичному праві власності, й хоча земля, без сумніву, належить не йому, він має підстави нею володіти, і хай від свого не відступається. Тепер Сомс розробляв цю настанову, вирішивши, як то кажуть моряки,—«так тримати».

Своїми розумними настановами Сомс здобув добру репутацію. Люди казали: «Сходіть до молодого Форсайта — він має голову на в'язах». І Сомс вельми цінував таку репутацію.

Його природна мовчазність стала йому в пригоді. Саме ця риса найдужче впевнювала клієнтів, особливо заможних (інших клієнтів у Сомса й не було), що він людина надійна. І він таки справді був надійний. Традиції, звички, освіта, успадковані схильності, природжена обережність — усе це разом стало міцною підвалиною професійної чесності, яка вже тому переважувала всякі спокуси, що засновувалася на інстинктивному побоюванні ризику. Як він міг спіткнутися, коли його душа сахалася всього того, на чому можна спіткнутись,— людина може спіткнутися на рівній підлозі!

І всі ті незліченні Форсайти, котрі, ведучи свої незліченні справи, що стосувалися до різних видів власності (від дружин до права використання водяних джерел), потребували послуг надійної людини, переконалися, що звірятися на Сомса і безпечно для них, і вигідно. У пригоді йому стала і його дещо зарозуміла манера триматися з клієнтами, і замислений вигляд, наче він подумки вишукував прецеденти,— якщо людина тримається зарозуміло, то, видно, має на те підстави!

Сомс фактично очолював фірму; хоча Джеймс навідувався до контори мало не щодня — подивитися, як ідуть справи, але поміч його обмежувалася тим, що він сідав у крісло, схрестивши під столом ноги, трохи заплутував уже влагоджені питання і незабаром ішов собі геть; інший партнер, Бастард, нічого не важив: роботи йому припадала сила-силенна, але думки його ніколи до уваги не брали.

Отож Сомс зосереджено складав своє заперечення. Проте ні в якому разі не можна твердити, що він був спокійний душею. Уже кілька днів його пригнічувало передчуття якоїсь біди. Він пробував пояснити своє занепокоєння природними причинами: мабуть, розходилася печінка, але знав, що річ не в печінці.

Він поглянув на годинника. За чверть години треба бути на загальних зборах «Нової вугільної компанії», однієї з фірм, де головою правління був дядько Джоліон; він зустрінеться там з дядьком і заведе розмову про Босіні: він іще не вирішив, що саме скаже, але в кожному разі не відповість на цього листа, перш ніж зустрінеться з дядьком Джоліоном. Сомс устав і сховав у шухляду чернетку свого заперечення. Зайшовши до маленького темного туалету, він увімкнув світло, помив руки коричневим віндзорським милом і витер їх рушником. Потім зачесався, намагаючись не зачепити проділа, вимкнув світло, взяв капелюх і, попередивши, що вернеться о пів на третю, вийшов на Полтрі.

Контора «Нової вугільної компанії» була недалеко — на Айронмангер-лейн, де завжди відбувалися збори її акціонерів, на відміну від інших компаній, які, плекаючи ширші задуми, звичайно скликали збори в готелі на Кеннон-стріт. Старий Джоліон був із самого початку проти преси. Публіці немає діла до його справ, казав він.

Сомс прибув вчасно, хвилина в хвилину, і зайняв своє місце поміж членами правління, які сиділи вряд проти акціонерів, кожен за своєю чорнильницею.

Старий Джоліон, що вирізнявся серед них своїм чорним, застебнутим доверху сюртуком і білими вусами, сидів посередині, відхилившись на спинку крісла й склавши кінчики пальців над звітною доповіддю правління.

Праворуч від нього, завжди якийсь перебільшений, сидів секретар Гемінгз, на прізвисько Похоронне Бюро; в його гарних очах світився преглибокий смуток; за його сивуватою бородою, жалобною, як уся його зовнішність, угадувалася пречорна краватка.

І справді, збори відбувалися з сумного приводу: не минуло й шести тижнів, відколи Скор'єр, гірничий інженер, якого послали на шахти із спеціальним завданням, прислав телеграму, сповіщаючи, що Піппін, їхній управитель, наклав на себе руки, спромігшись по загадковій дворічній мовчанці написати до правління листа. Цей лист саме лежав на столі; його мали зачитати акціонерам, яких, звичайно, слід ознайомити з усіма обставинами справи.

Гемінгз часто говорив Сомсові, стоячи перед каміном і розгорнувши фалди сюртука:

— Чого акціонери не знають про наші справи, того їм і не слід знати. Можете повірити мені, містере Сомсе.

Сомс пригадав, як під час однієї такої розмови, що її Гемінгз завів у присутності старого Джоліона, сталася невеличка неприємність. Дядько гостро поглянув на секретаря й мовив:

«Не говоріть дурниць, Гемінгзе! Ви хотіли сказати: не слід знати того, що вони знають».