Читати книгу - "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"

знала, що досить їй було б подзвонити по телефону і Доллі прибігла б до неї. Щоправда, Доллі вже щось підозріває, і в своїх підозрах вона дуже близька до правди. Та хоч признання Джулії шокувало б її, викликало б приступ ревнощів, вона все ж зраділа б, що цій історії край, а зрадівши, простила б її. І з якою насолодою вони перемили б Томові кісточки! Звісно, признаватися в тому, що він кинув її, не дуже приємно, але ж Доллі така хитра, її не обдуриш байками про те, ніби це вона, Джулія, покинула Тома. До того ж Джулії дуже хотілося виплакатися перед кимось, а хіба можна плакати з приводу того, що ти сама прогнала свого коханця! І хоч як Доллі співчувала б Джулії, та людську натуру не переробиш: вона не відмовила б собі в приємності порадуватися з того, що її подрузі трохи збили пиху. Ні, Доллі завжди обожнювала її. Тож і не треба їй знати, що її кумиром хтось знехтував.

— Скидається на те, що єдина людина, у якої я можу шукати розради, — це Майкл, — захихотіла Джулія. — Але такий варіант, либонь, не підходить.

Вона знала, що б він їй сказав: «Моя люба, ти даремно все це мені розповіла. Чорт забирай, ти поставила мене в дуже незручне становище. Я, звичайно, вважаю себе людиною широких поглядів, і я актор, та перш за все і понад усе я джентльмен, і на мою думку, якщо хочеш знати правду, це бридка, дуже бридка історія».

Майкл повернувся додому тільки у другій половині дня. Коли він зайшов у кімнату Джулії, вона відпочивала. Він розповів їй, як провів уїкенд, з ким грав і з яким рахунком вигравав.

— До речі, розкажи мені про ту дівчину, на яку ти ходила дивитися вчора ввечері. Вона справді чогось варта?

— Знаєш, по-моєму, таки варта. І, крім того, вона дуже гарненька. Я певна, що ти упадатимеш коло неї.

— Ну що ти, дорога, я вже старий для цього. А грати вона уміє?

— Вона ще, певна річ, недосвідчена, та мені здається, що зможе грати.

— Ну гаразд, запросимо її й подивимось, на що вона здатна. Як мені з нею зв’язатися?

— Том має її адресу.

— То я зараз подзвоню йому.

Він зняв трубку й набрав номер. Том відповів, і Майкл записав адресу в блокноті.

Потім Том сказав щось, і Майкл вигукнув:

— Правда? Шкода, шкода. Ну, нічого, друзяко, ти не дуже засмучуйся.

— Що сталося? — спитала Джулія.

Майкл жестом попросив її помовчати.

— О ні, я зовсім не хочу бути до тебе жорстоким. Не турбуйся> ми щось придумаємо. — Він закрив трубку рукою й обернувся до Джулії. — Давай запросимо його на обід в неділю?

— Будь ласка, якщо хочеш.

— Джулія питає, може, ти прийдеш пообідати до нас наступної неділі?.. А-а, шкода. Ну, бувай, друзяко.

Він поклав трубку.

— Каже, що в нього на неділю призначене побачення. Може, в цього шибеника фіглі-міглі з тією дівчиною?

— Він запевняє, що ні. Каже, що поважає її. Вона дочка полковника.

— О, виходить, вона справжня леді.

— Зовсім не виходить, — відказала Джулія крижаним тоном. — А про що це ви розмовляли?

— Він сказав, що йому зрізали зарплату. Все через оту кризу. Він хоче відмовитись од квартири. — Серце Джулії раптом болісно забилося в грудях. — Я сказав, щоб він не турбувався. Хай поживе там безплатно, поки настануть кращі часи.

— Я не розумію, нащо це тобі. Зрештою, ви ж уклали чисто ділову угоду.

— Просто жаль такого молодого хлопця. Ти ж знаєш, що він часто буває нам корисний; якщо нам потрібний чоловік до пари, ми завжди можемо покликати його, і до того ж зручно мати його коло себе на той випадок, коли мені захочеться пограти в гольф. Йдеться, власне, про якихось сто фунтів на рік.

— Ніколи не думала, що ти можеш бути таким благодійником.

— О, не турбуйся, я своє завжди візьму.

Поява масажистки урвала їхню розмову. Джулія рада була, що вже треба йти до театру: на кілька годин вона зможе тепер забути про свої страждання. А повернувшись, знову прийме снотворне й порине в забуття… Вона гадала, що за кілька днів біль вже не буде такий гострий. Головне тепер — якось перебути ці кілька днів. Треба чимсь зайнятися. Виходячи з дому, вона звеліла дворецькому подзвонити Чарлзу Темерлі й спитати, чи не міг би він пообідати з нею завтра в «Ріці».

Як мило поводився Чарлз за обідом! Все в ньому — і вигляд, і манери — свідчило про те, що це людина із зовсім іншого світу, і Джулія відчула раптом огиду до того середовища, в якому через Тома їй доводилося так часто бувати протягом останнього року.

Чарлз говорив про політику, мистецтво, книжки; Джулія слухала його, відчуваючи блаженний спокій. Вона була сліпа в своєму коханні до Тома, і це була згубна пристрасть; та вона знайде сили покласти цьому край. Джулія повеселішала, їй не хотілося залишатись наодинці, вона знала, що повертатися додому не варто: відпочити перед виставою все одно не вдасться, бо вона не зможе заснути. Отже, вона попросила Чарлза піти з нею до Національної галереї. Більшої втіхи для нього не могло бути; він любив говорити про картини і говорив про них чудово. Переступивши поріг галереї, вони немов повернулися до тих давніх днів, коли вона тільки почала завойовувати театральний Лондон і вони проводили разом так багато часу, гуляючи в парку чи оглядаючи музеї.

Наступного Дня Джулія мала виступати в денному спектаклі, а на післязавтра її запросили на обід, але, розстаючись, вони домовилися знову зустрітися в п’ятницю й піти разом до галереї Тейта.

Через кілька днів Майкл сказав їй, що заангажував Евіс Крічтон.

— Своєю зовнішністю вона цілком підходить для цієї ролі і на сцені добре контрастуватиме з тобою. Ну, а щодо її здібностей — тут я покладаюсь на тебе.

Наступного ранку задзвонив телефон: слуга сказав, що містер Феннел хоче говорити з міс Лемберт. Джулії здалося, що серце її зупинилось.

— З’єднайте нас.

— Джулія, я оце дзвоню тобі, щоб сказати, що Майкл заангажував Евіс.

— Так, я знаю.

— Він сказав, що бере її за твоєю рекомендацією. Ти молодець!

Серце Джулії шалено калатало; їй треба було зробити страшне зусилля, щоб примусити