Читати книгу - "Богун, Яцек Комуди"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Пане полковнику! — скрикнув він, — підіймаючи руки догори. — Жаль вмирати в такий час. І твій кінець ще не надійшов!
Одним швидким рухом до решти розірвав він закривавлені бинти на боку Богуна, відкриваючи страшенну, синю рану. І одним жестом, майже не відаючи, що чинить, він заглибив пальці в пухлині.
Богун завив, майже підірвався зі столу.
— Та що ж ви… Вмираю…
Собеський вирвав з козацького тіла щось мале, стікаюче посокою. Поклав його на стіл, і тоді цей маленький предмет покотився, залишаючи кривавий слід. То була мушкетна куля…
Богун завмер. На його обличчя повернулися рум’янці. Він з криком схопився за поранений бік, здивовано погледів на Собеського.
— Ва… ваша королівська величність… Я… Ваша милість полковник. Я не знаю…
— Спи, гетьмане, — прошепотів Собеський. — Заберіть його і перев’яжіть.
Козаки тріумфували, кричали «віват!». Відомість про згоду на козацькі умови вже розійшлася серед молодців, тому біля церкви палили з пістолів, волали «у-ха!», танцювали, котили й відкривали бочки з медом та палянкою.
— І як ти того зробив, пане-брате? — спитав Одживольський.
— Я… — прошепотів Собеський, — …не знаю.
— А впорався добре, — буркнув Пшиємський. — Тепер козаки будуть до нас прихильнішими.
— А яким ти гербом печатки ставиш, пане Марку?
— То ваша милість не знає? Яніною!
— Яніна? Щит на щитові? — замислено промовив старий полковник. Тоді я про вашу милість вже чув.
— Де ви чули? І що?
— Та мені воно якось соромно і казати…
— Пустих слів казати ж не станете, пане-брате!
— Говорили, нібито ти станеш королем Речі Посполитої, — засміявся Одживольський.
— Хто таке говорив?
— Козаки. А ще баби на ярмарку.
Богун зімлів. Могло статися, що він би і цей світ покинув від втрати крові; на щастя, Пшиємський визвав козаків і наказав їм перев’язати отамана. Після чого він впав в обійми з Бараном, Гроїцьким та останніми полковниками.
— Тепер треба угоди скласти належним чином і підписати, — з трудом промовив Пшиємський, ледь вивільнився з запорізьких обіймів.
— Немає тут Виговського, і мало хто з молодців вміє писати, — сказав на це Гроїцький. — Ви спорядите угоду і пришліть її, вже підписану, через два дні. Це буде двадцять перше травня.
— Або ж… перше juni за нашим календарем. А що зробить Хмельницький, коли про це довідається?
— Він нічого не скаже.
— Нібито чому ж?
— Бо вже буде секір-башка! А коли Богдана не стане, ми прийдемо до вашого табору угоду присягати. З усіма полками.
— Добре. І ми будемо раді зустріти вас. Через два дні я пришлю мил’с’даря Чаплинського з паперами.
— Так точно, ваша милість генерале!
*****— Ну що, курвини сини, чули?! — буркнув Сірко, не випускаючи з вуст цибуха добутої у ворога люльки. — Угода укладена!
Козаки Богуна схопилися на ноги.
— То ми вже є шляхта, панове-браття! — скрикнув Криса.
— Ну а я тепер ясновельможний пан!
— А я — ясно освічений!
— Дурень! Ти все життя хлопом будеш!
— А ну цілуй руки! — Криса протягнув до Сірка обидві руки, прикрашені чотирма шляхетськими перснями: Кошцєшою, Равічем, Наленчем та Правдзіцем. — Цілуй панські руки!
— Пилипе! Давай-но гетьманську чару! Є оказія до горілки засісти!
— Персні коронні, шляхетські! — закричав Криса, відриваючи від пояса жменю шляхетських печаток. — За шостака, за орта, за тимфа віддам! Гей, панове шляхта запорізька, купуйте, бо хто без персня на пальці, той є хамом, не достойним лицарської честі плебеєм! І такому тільки чеканом в зуби!
Козаки кинулися до Криси і почали виривати персні один у одного, оглядати їх, передавати з рук до рук.
— Оцей! — рикнув Сірко. — Цей мій буде! Тут є три списи, значить — рід лицарський! Скільки хочеш?
— Та що там довго гадати! Давай тимфа!
— Тю на тебе? За що тимфа? Як то так? Чому так дорого?
— Бо ти є хлоп, а це герб достойний. Занадто добрий на твої хамські руки!
— О, дивіться-но, які тут на перснях бестії! — здивувався молодий козачок. — Дракони, лебеді, чорти якісь. А тут, що я бачу — граблі?!
— Як то, граблі? Значить, то є хлопський перстень, а не шляхетський! Гей, Сірко, хаме, оцей буде для тебе добрий, чубарику!
— А ти що береш?
— Оцей, з лілією!
— Хо, відразу ж видно, що то перстень дівки гулящої! Лілія! Теж мені!
— Ги, дивіться-но, сарацина голова!
— А тут куревська пизда…
— Де пизда, а ну покажи!
— То не пизда! — пояснив Криса. — То є жіноча хустка. Значить, Наленч.
— Еее, то значить, той герб є для бабів добрий!
— А це що за герб, Криса? Як він зоветься?
— Ну і як? Три хери…
— Ха! Ото мені, брат, підходящий перстень. По ньому відразу видно, що ти пан на всю харю! І чоловік, як видно, на всю мотню! То і звучати буде: Матвій голитьба гербу Три Хери!
— Та які хери, дурню! То ж соснові гілки! А герб зветься: Годзємба.
— А мені давай зі срібною стрілою!
— За нього заплатиш два шостака!
— Як то? Чому так?
— Бо то герб знаменитий. Савроматський і вандальський.
— Звідки відаєш?
— Бо на нім знаки, як на дніпровських курганах, невіглас. Це значить польські савромати їх там залишили!
— Дивіться, брати! Діва на ведмедеві! Давай, Криса!
Не минуло багато часу, як всі персні з пояса Криси зникли. Молодці добре запаслися ними. Деякі, більш заможні, взяли по два, по три. І відразу ж посварилися, вимінювалися, бились та видирали собі найбільш знамениті печатки.
— Милостиві панове! — скомандував Сірко. — А тепер до палянки! Вип’ємо за нашу нобілітацію!
— А я з тобою не п’ю! — заявив Криса.
— А це ж чому?
— Бо ти хам, а я — шляхтич. І герб в мене більш цінний. Дивись, три чортячі голови гравіровані! А в тебе що? Стіг з
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Богун, Яцек Комуди», після закриття браузера.