Читати книгу - "Омріяний Рим"

Щойно я прочитав ці слова, мене переповнила не тільки лють, а ще й неприхований жах від того, що йдеться про інстинктивне прагнення людей, у яких є таке право, порядкувати життям та смертю в рамках академічної програми навчання. І я був безмежно вдячний Кларкові за те, що він так наочно продемонстрував, чому ніколи не слід цілком довіряти керування країною іншим людям і чому дуже важливо, якщо ти вже дійсно піклуєшся про щось, претендувати на державні посади та намагатись захоплювати контроль будь-якою ціною і виривати його з рук негідників та дикунів.

Сталося так, що британські студенти дали блискучий опір Чарльзові Кларку. Вони вирішили, якщо новий лейбористський міністр праці збирається ліквідувати вивчення класичної літератури та історії, бо вони є «трохи сумнівними», то вони всіляко розхвалюватимуть ці предмети. Відтоді ми спостерігали певний «бум» на класичні дисципліни, і, на мою думку, ця країна геть нічого не втратить, якщо таке зацікавлення стане загальнонаціональним, а їх вивчення стане більш систематичним не тільки в престижних та привілейованих вишах, а й у решті навчальних закладів, що солідарні з цією ідеєю.

Я про це розповідаю дуже уривисто через аргумент, висунутий у книжці: про те, що стародавній світ не просто джерело витоків світу сучасного. У стародавнього світу є ще безліч уроків «про запас», яких варто повчитись. І я дуже сподіваюсь, що в цій розмові про те, як римляни створили власну політичну культуру й розуміння європейської ідентичності, я відшукав найцікавішу інформацію стосовно найважливіших і найсуперечливіших питань нашого часу.

Звичайно, Чарльз Кларк піддав класичні дисципліни випробуванню «на потрібність», і вони витримали його, як можна констатувати, з честю. Такі предмети значно потрібніші в професійному плані, аніж, наприклад, «медіанауки», вивчення яких зросло на 464 % протягом останніх десяти років. І не треба сприймати як прояв неповаги до студентів чи викладачів цих дисциплін, коли я кажу, що більшості з них жилось би значно краще, якби вони читали класичну літературу весь час, а натомість газети — тільки на дозвіллі…

Проте я не хочу грати в гру, розпочату Чарльзом Кларком. Я відмовляюсь ставити підпис під його нудними прагматичними розрахунками. Я геть не заперечуватиму докази того, що класичні дисципліни в подальшому не додадуть до британської казни та ВНП ані пенні. Класичні дисципліни досі варто вивчати як самоціль.

Антична грецька та римська цивілізації створили наші мову, мистецтво, архітектуру, політичне урядування й літературу. Саме вони створили нас. Якщо ця книжка надихне бодай одну-єдину людину до вивчення чогось такого, тоді моя місія виконана.

Я хотів би подякувати всім тим людям, які допомагали у створенні та появі цієї книжки та документальних стрічок BBC TV, а також я вдячний зірковому складу видатних науковців та експертів з усієї Європи.

Упродовж року вони допомагали мені забивати голову неймовірною кількістю римського «щебню», аби згодом я міг перетворити все на таку собі «мозаїку», і за це я дуже їм вдячний. Також варто додати, що відповідальність за всі помилки — моя і тільки моя.

Представляю їх за довільним порядком: доктор Сандер Еверс, старший викладач коледжу при Утрехтському університеті; професор Річард Дженкінс, Оксфордський університет; Антоніо Мартіно, міністр оборони Італії; доктор Андреа Карандіні, професор археології, Римський університет ла Сап’єнца; Еліо Ло Каскіо, професор римської історії, Неапольський університет; Жак Лафарґ, головний хранитель та директор Музею археології Рони; Ніколас Данц, дуже невдоволений французький фермер; Ґі Бастіанеллі, сировар; Карл-Йоахім Голькескамп, професор стародавньої історії, Кельнський університет; професор Еґон Шаллмаєр, директор музею-фортеці Заальбурґ; доктор Міхаель Кляйн, голова археологічного товариства, Майнц; доктор Мартін Стескаль, австрійський археологічний інститут, Відень; доктор Ганс-Йоахім Канн, керівник науково-дослідницьких робіт, Трірський університет; Кай Бродерсен, професор античної історії, Мангаймський університет; Норман Стоун, професор міжнародних відносин, університет Білкент (Туреччина); професор Ілбер Ортайлі, директор палацу Топкапи; Нефізе Базолґлу та Мелек Тайлан, представники інтелігенції Стамбула.

Усі ці люди щиро відгукнулись на мій клич про допомогу та проводили зі мною багато часу, проте деякі з них виявили особливий героїзм, намагаючись просвітити мене. Професор Паоло Чезаретті, професор візантології, і К’єті, який познайомив мене з концепцією жінок-гладіаторів; Джеремі Патерсон, головний викладач стародавньої історії, Ньюкаслський університет, який вказав на паралелі між стародавнім та сучасним фундаменталістським релігійним мучеництвом.

Професор університету Сент-Ендрюса Ґреґ Вульф провів для мене «тур» лазнями, громадськими туалетами й супермаркетами стародавнього Везон-ла-Ромен, а також долучив мене до акту жертвоприношення імперському культу (биком був я, жодна тварина не постраждала).

Я безмежно завинив професорові Ендрю Воллесу Гадріллу, директору Британської школи в Римі, який так багато мені пояснив про Октавіана Августа.

Доктор Бенет Салвей урятував мене від цілої низки помилок, проте понад усе я маю подякувати науковцям, які прочитали чернетки цієї книжки, а саме: Меттью Ніколлсу з Квінз-коледжу, Оксфордський університет, який продемонстрував мені намисто дванадцяти цезарів — те, яке могло надихнути на створення прапора Євросоюзу; докторові Лізі Блай з коледжу Святої Гільди, Оксфордський університет, а особливо її чоловікові, Едові Бісфему з коледжу Брейсноуз, дуже мудрому та непомірно компетентному академіку, який показав мені пагорб Тестаччо та підтримав мої теорії проти скептицизму багатьох інших науковців.

Я особливо вдячний професорці Шарлотті Руеше, завідувачці кафедрою історії та культури Візантійської імперії та сучасної Греції, з Кінгс-коледжу в Лондоні за те, що прочитала останні розділи книжки та погодилась (як вона сказала) з головним аргументом.

Найкращий наступний шлях для всіх, хто бажає піти далі у своїх студіях, — знайти в мережі так само зацікавлених людей та інвестувати в їхні наукові роботи, дослідження та публікації.

Мені ніколи не вдалося б насолодитись цими неймовірними розмовами, якби не Tiger Aspect Productions та BBC. Найперше — велика подяка Томові Вебберу, який усе це влаштував для мене, а ще спасибі тим телевізійникам, які перетворили пошуки римлян Європою на справжню втіху: директору Френкові Генлі — він взірець доброти та спокою; операторові Коліну Кейзу та звукорежисерові Джонові Прічарду — обидва намагались якомога глибше та детальніше сягнути суті питання; Карлі де Ніколі, яка забезпечувала всіх рожевими сорочками; а ще я вдячний Дженні Еванс, Тоббі Фоллетту, Девідові Ірвіну, Мартінові Куперу та Ріацу Меєру. Крім того, я маю висловити свою щиру подяку Чарльзові Бренду, головній людині в Tiger Aspect, Люсі Гезерінґтон з BBC та, нарешті, всім тим, без кого було б