Читати книгу - "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"

- Не можу, - вільною рукою притягує мене за шию, - спочатку швидко, а далі роби зі мною що хочеш, - шепоче в губи.

   Тонемо в божевільному поцілунку, який змушує забути про увесь світ, що існує за межами спальні. Кров перетворилася на розпечену лаву, яка готова знищувати усе, що стане на шляху. Навіть не знаю, хто з нас тремтить більше, коли позбавляю нас залишків одягу. Всипаю її тіло поцілунками, жадібно розглядаючи усі найдрібніші деталі, аби назавжди закарбувати в пам’яті кожну родимку. Впиваюся в м’які вуста та роблю перший поштовх. Тіло наче відірвалося від землі і я опинився за межами свідомості, де вихід знаходять лише інстинкти, забуваючи про обережність та заборони.

   Тону у ній. Божеволію. Кохаю…

   Наші тіла сплітаються у гарячому танці, де стогони зникають на наших губах, що не припиняють зливатися у поцілунку. Переплітаю наші руки, аби бути ще ближче. Аби відчувати ще більше, коли вона подається тілом назустріч моїм рухам.

   Тримаюся за останні залишки витримки, поки не чую її гучного стогону та пальців, що впилися у мою спину мертвою хваткою, і дозволяю собі піднестися до краю. До насолоди. До стогону. До мерехтливих зірок в очах...

- Я кохаю тебе, - зривається з моїх губ.

***

Олександра

- О котрій ти мене забереш? – запитую, погладжуючи його колючу щоку кінчиками пальців. Олег прикриває очі та накриває мою долоню своєю.

- О котрій скажеш, - розплющує очі, у яких хлюпочеться стільки ніжності, що хочеться пірнути з головою. -  Сьогодні я вже нікуди не поспішаю.

- Що трапилося? – сідаю, спираючись в спинку ліжка. З грудей злітає ковдра. Його погляд відразу починає блукати по оголеній шкірі.

- Вони тут.

- Що? – підіймає голову.

- Мої очі. Тут, - тицяю пальцем.

- Вибач. Я поводжуся, як неандерталець?

- Мені подобається, - нахиляюся та лишаю поцілунок на його губах, - але зараз мене хвилює інше. Що трапилося, поки я гуляла в Смурфидолі?[1]

- Я став безробітним, - зітхає. - Покинеш мене?

- Дурень, - ляскаю його по лобі долонею, яку він перехоплює та цілує. – Ти мене так просто не позбудешся. Для мене це не проблема. Але аргумент для суду, правильно? – киває. – Фітнес-центр чи школа?

- Обидві за день, - прикриває очі рукою та зітхає. – Зранку викликали до школи. У той день, коли Ніка лишилася з тобою , дещо трапилося…

   Олег повністю переповідає події того дня і я не можу стримати злості. Чому люди такі? Що змушує їх йти на вчинки, які комусь приносять непоправну шкоду? Чому егоїсти вважають, що світ належить їм і вседозволеність через крихти влади чи можливостей руйнує життя тих, хто просто хоче тихого щастя? Можливо, у своєму житті я не так часто допомагала іншим, але ніколи не намагалася заважати їм жити чи робити щось зле, бо це приносить якесь збочене задоволення. Прикро жити у такому світі, та іншого ми не маємо.

- Ти ж мені віриш? Я не чіплявся до дівчини.

- Навіть не сумнівайся, - беру його за руку та переплітаю наші пальці.

- Мене звільнили через аморальний проступок. Знайшлося двоє свідків, які, начебто бачили, як я з колегою зайнявся сексом у публічному місці, тобто фітнес-центрі. Пам’ятаєш парі, про яке ти чула? Тоді ще одна жінка, начебто анонімно, поскаржилася на сексуальні домагання з мого боку. І справи мої так собі, тому що це дружина судді, котрий має слухати справу про розлучення.

- Рома що каже?

- Якщо оскаржуватиму – справи дійдуть до суду і їх розглянуть швидше, ніж справу про місце проживання дитини. Тому єдиний варіант – заява за власним бажанням. Власник фітнес-центру, Микита, відразу сказав, що його притисли податковою, хоча він сказав, що Інга теж його шантажувала, але він погодився на її пропозицію.

- А інше місце? Хоча, сподіватися на роботу в місті, мабуть, не варто, якщо там такі риби на тебе точать зуб. А Богдана працює?

- Приватний підприємець, - закочує очі. – Має бутік з косметикою, через який її батько відмиває хабарі.

- Це можливо довести?

- Не знаю. Але є ще дещо. У біографії Богдани є «бермудський трикутник», де зник рік її життя. Я бачив фото… Хлопець, якого шукає детектив, дуже схожий на мене. Але його, наче, не існувало…

- Олеже, ти казав, що дуже схожий на маму. Як багато ти про неї знав?
 

----------------------------------------------------

[1] Смурфидол  - вигадане селище, де живуть Смурфи. Олеся натякає на синій колір, яким часто характеризують п'яних людей.

-----------------

[1] Агритись (сленг) - злитись