Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В'язні не зрушили з місця, викликавши тим самим у охоронця потік нецензурної лайки, а я вчасно згадав, що вони чекають на мій наказ і продублював його подумки. Тільки після цього загримів засув і двері прочинилися. Я, звичайно, міг спробувати взяти під контроль конвоїра і через двері, але не був певен, що вийде. А ризикувати не хотів.
Але тепер мені ніщо не заважало.
— Струнко! Дивитись в очі! Як звати! Доповісти за формою!
Охоронець виструнчився і віддано витріщився на мене.
— Олег Вилко. Старший зміни третього поверху, крило «Б»
— Скільки людей охорони на поверсі?
— Троє разом зі мною.
— Де ще двоє?
— Сергій Плахтин наприкінці крила. Андрій Тихонов — біля сходової клітки.
— Ключі від камер у кого?
Це питання увігнало охоронця у ступор. Він дуже хотів відповісти, навіть губами прицмокував, але, схоже, не знав що. Очевидно, я неправильно сформулював питання. Ступнув до дверей, охоронець спокійно поступився. Виглянув… Ну так. Які ключі? Камера закривалася на звичайну, хоч і масивну засувку. Просто та надійно. Зрозуміло.
— Можеш покликати когось із напарників?
— Так. Плахтина, — кивнув охоронець.
— Клич.
Той визирнув у коридор і голосно крикнув:
— Сергію! Йди сюди!
— Чого?
— Зеки буріють! Потрібно профілактику провести.
— Ааа… Ну, це запросто. Заодно розімнуся...
Коридором забухали важкі кроки, двері відчинилися і у дверному отворі з'явилася потужна постать другого охоронця.
— Струнко!
Плахтин завмер, витягнувшись у струну.
— Кругом!
У тісному дверному отворі чисто виконати прийом не вийшло, охоронець зачіпав плечима одвірок, але це нікого не збентежило.
— Свист. Вирубай його.
Зек зробив крок до охоронця і завдав міцного удару в основу черепа. Плахтин навіть не охнув, осів мішком.
— Покладіть його на шконку.
Темень і Рябий підхопили збайдужілого до всього охоронця та закинули на шконку.
— Клич Тихонова, — наказав я.
— Він не підійде. Не можна залишати пост.
— Зрозуміло. Тоді веди мене до нього.
— Заборонено. Для переміщення ув'язненого треба викликати конвой!
— Як із тобою складно. А якщо зеки в коридор вискочать?
— Тихонов натисне тривожну кнопку і за чотири-п'ять хвилин тут буде група швидкого реагування.
— Скільки у групі людей?
— П'ятеро.
— Озброєння?
— У старшого групи пістолет. В інших — помпові рушниці.
— Те що треба. З того місця, де Тихонов, усе крило проглядається?
— Так.
— Погано. Значить, треба щось вигадати таке, щоб він підійшов. Ммм... А якби ти, наприклад, ногу підвернув?
— Не має значення. Він пост не покине. У будь-якій позаштатній ситуації він повинен викликати чергову групу. Тільки не через тривожну кнопку, а по рації.
— Яка зброя?
— Як у мене. Штатна. Дубинка. Шокер.
— Що ж, варіантів немає. Вважатимемо підготовку закінченою і перейдемо до активної фази. Навколо. Свист, вирубай його.
Все повторилося до дрібниць. Зек ступив уперед. Потужний удар у потилицю, і охоронець сповзає на підлогу. Темінь і Рябий підхоплюють обм'якле тіло і укладають поруч з попереднім.
— Значить так. Зараз виходимо та відчиняємо всі двері. Свист — ліворуч. Темінь — праворуч. Рябий — зі мною. Завдання зрозуміле? Повторити.
— Відчинити двері всіх камер праворуч, — бубонить Темень.
— Відкрити всі камери ліворуч від нашої, — повторює Свист.
— Іти за тобою, — завершує інструктаж Рябий.
— Чудово. Тоді вперед! El pueblo unido jamas sera vencido! [*ісп., — Поки ми єдині — ми непереможні!]. — І першим вийшов з камери.
— Не зрозумів? — одразу ж пролунав здивований голос? — Це що за приколи? Ану, скоренько назад к камери! Що за борзота? І де Олег із Сірим? Стояти! Я кому говорю!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження-2, Кулик Степан», після закриття браузера.