Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

– Я тут учора краєм вуха почула дещо цікаве, – Кора скосила задумливий погляд на принцесу й, відповідаючи на запитливі погляди хлопців, продовжила: – Кажуть, білявка, що приїхала з лордом з людських земель змогла поцілити з лука в три відносно далекі мішені поспіль без жодного промаху. Ті, хто вважає тебе людиною, щиро захоплені. Я, власне, теж. Навіщо напрошувалася в учениці, якщо володієш майстерно стрільбою?

Метлін злегка штовхнув Кору в лікоть – і та осіклася, збагнувши, що сказала дещо зайве.

– Напрошувалася в учениці? – здивувався Ірвіс, таки вчепившись за обмовку приятельки.

– Не зважай, тебе це не стосується, – буркнула Кора, сховавши ніяковість за звичною різкістю.

Еллі зітхнула й подумала, що тепер зайвих питань їй не уникнути, однак двері їдальні раптом розчахнулися, впускаючи до приміщення трьох чоловіків: Інґвара, Утреда й Борґа. Як і від Інґрід, від них пашіло свіжістю й бадьорістю, чому четвірка гуляк неабияк позаздрила.

Новоприбулі коротко привіталися й розсілися по своїх місцях, на жаль, не пропустивши повз увагу легкого напруження, що завмерло в повітрі.

– Щось сталося? – поцікавився лорд, окинувши хворобливий квартет настороженим поглядом.

– Крім похмілля та…

– Ні! – поспіхом перебила Корнелія сильфа й додала для більшої переконливості: – Вони здивовані, що я вмію стріляти з лука.

– Й доволі непогано, якщо вірити чуткам, – підтакнула Кора в намаганні виправити свою «зраду».

Брови Хродґейра в подиві звились доверху.

– Моя мама мене навчила, – випереджаючи запитання, зізналася дівчина. – Не скажу, що аж надто вправна в цьому ділі, однак і не повний бевзень. Учора я вперше взяла до рук справжні стріли з гострими наконечниками. Зазвичай стріляла саморобними з м’якими маленькими подушечками на кінцях.

– Невже у світі смертних не існує нормальних стріл? – здивувався Метлін.

– Існують, однак ми не мали змоги їх роздобути, ба більше – скористатися ними, – сумно пояснила Еллі.

Якби король дізнався, що королева навчає принцесу справжньої стрільби, – однозначно цього не схвалив би й неодмінно покарав би обох. А так він вважав, що мати з донькою придумали собі якусь нову нерозумну забавку зі жбурлянням палиць із м'якими кінцями. Поруч із батьком Корнелія завжди зумисне промахувалась і вдавала дурненьку, яка й гадки не має, як тримати в руках, знову ж таки, саморобний кривуватий лук. Їй був вигідним статус «недалекої й нездарної» принцеси, адже завдяки цьому на неї рідше звертали увагу, що давало можливість інколи переходити за межі дозволеного, як от у випадку з таємними уроками матері. Проте наодинці з Алішою – найсуворішою з усіх знаних учителів – Корнелія з повною серйозністю слухала всі настанови й відточувала кожен рух до ідеальності. Королева в такі моменти дуже її дивувала, бо геть не була схожою на ту скромну й піддатливу жінку, якою здебільшого поставала перед своїм нестерпним чоловіком. Вже тоді єдина принцеса Сайріфії розуміла, що жінка, яка її народила й виховала, має свої таємниці й насправді здатна на більше, ніж демонструє жорстокому королю. А ще саме вона завжди дивовижним чином передбачала його появу та змінювала хороший власноруч змайстрований лук на недолугу копію. Еллі була переконана: Осмальд навіть і не здогадувався про таланти своєї дружини й близько не міг помислити, що вона може чомусь навчити їх хвору та слабку доньку. Тому особливо сильно не контролював хобі принцеси, завдяки чому та змогла розвинути свої здібності до доволі непоганого рівня. Мати не раз завважувала, що її учениця близька до того, щоб перевершити вчителя, й це не могло не тішити.

– Розумію, гроші – річ мінлива, але ж ніщо не заважало створити нормальну зброю власноруч. Що древко, що оперення, що наконечник – усе це виготовити доволі легко, варто лише наловчитися, – Кора, вочевидь, по-своєму трактувала слова Корнелії.

– Річ була не у грошах, – похитала та головою й важко зітхнула. – Все набагато складніше. Мій батько, король Сайріфії, був украй жорстокою людиною…

– То ти, виходить, смертна принцеса? – присвиснув вражено ельф. – От так відкриття! Правитимеш на два світи... – піймавши на собі похмурий погляд Хродґейра, Метлін різко змовк. Перепросив за те, що перебив, і попросив продовжувати.

– Більшість чоловіків Сайріфії такі: озлоблені, зверхні, безсердечні насильники, схильні до самоствердження шляхом жорстокого приниження інших, в основному – жінок, – Корнелія відчула прилив безсилої злості, однак продовжила говорити спокійно, бо за роки знущань, як би жахливо це не звучало, звикла пригнічувати власні емоції й мовчки миритися з несправедливістю: – У нашому світі не існує поняття рівності. Чоловіків боготворять, а жінок зневажають. Чоловіки ж вирішують наші долі. Не знаю, як у простих людей, однак серед знаті дівчатка – часто небажані діти, особливо, коли стають первістками або ж єдиними спадкоємцями роду.

– А ти? – втрутився раптом Інґвар, дивлячись на Корнелію важким темним поглядом, мовби й сам переживав не надто приємні емоції від почутого. – Ти маєш братів чи сестер?

Дівчина похитала головою й невесело всміхнулася.

– Король Сайріфії безплідний. Підозрюю, таким він був усе життя, а не, як ми думали, останні одинадцять років. Це залишає мені надію, що принаймні моя мати була мені рідною.

– Була? – погляд Хродґейра потемнів іще більше, а руки чомусь до побіління зціпилися в кулаки.

Утред збоку закашлявся й нервово завозився на своєму місці.

Корнелія важко ковтнула й ненадовго заплющила очі. Вона роздумувала над тим, чи варто сказати правду, чи краще якось збрехати. Не те щоб убивство її матері було великою таємницею, просто згадувати про це не хотілося. Бо зі спогадами завжди приходило почуття провини. Принцеса знала: якби вона тоді не втекла, королева Аліша, ймовірно, досі була б жива. Хоча важко передбачити, якою стала б її доля після від'їзду єдиної доньки. Король Сайріфії вельми непередбачувана людина.
Людина, чиї нелюдські вчинки не варто приховувати, хай там що.