Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

Сидячи тишком на як ніколи незручному стільці, Корнелія чітко усвідомлювала: правда, якщо дівчина наважиться її озвучити, відхилить іншим завісу до світу жахливого минулого, сповненого ганьби, болю, ненависті... Безнадійного і безпросвітного, як дно найглибшої безодні. Проте принцеса не соромилася цього, бо те «колись» не визначає її «тепер», хоч і є, на жаль, невіддільною частинкою її, поки що, недовгої історії життя.

– Я ж кажу, чоловіки мого світу – жорстокі створіння, – промовивши сухо, Еллі звела, мовби неживий, погляд на Хродґейра. – Того дня, коли я спробувала втекти від ролі обмінної монети, король убив мою матір. Таким стало його чергове покарання за мій непослух. А шкатулка, яку я взяла з собою, – його «весільний подарунок», – дівочий голос здригнувся й охрип від важких емоцій, що підступили до горла. Корнелія трохи помовчала, силкуючись стримати сльози, одначе в неї не вийшло. Щоки залоскотала гаряча волога, змусивши дівчину почуватися дещо ніяково.

– Візьми, – Ірвіст простягнув білосніжну хустинку, яку Корнелія взяла до рук із мовчазною вдячністю.
Втерши сльози й трохи заспокоївшись, вона перевела подих і закінчила, дивлячись мертвим поглядом в нікуди:

– Він подарував мені її серце. Сказав, що ця «річ» з волі королеви належить мені...

Стілець Інґвара в майже цілковитій тиші з шаленим гуркотом від’їхав назад і перекинувся. Еллі злякано сіпнулася. Сам чоловік із незрозумілою люттю гримнув об стіл кулаком, та з такою силою, що затремтів посуд. Всі інші на таку дивну поведінку лорда жодним чином не зреагували, ба навіть більше – ніхто не смів і глянути в його бік. Кожен залишилися сидіти в нерухомій напрузі, натомість Корнелія, знітившись, заплющила очі та зчепивши в замок тремтливі руки.

Тут і зараз Інґвар нагадав їй ненависного батька – й це мимоволі злякало. Кожен м'яз дівочого тіла напружився, як траплялося раніше перед ударами короля. Її реакція вийшла неконтрольованою, що направду розізлило дівчину. Вона обіцяла собі більше ніколи не бути слабкою, одначе знову відчула себе такою.

– Інґваре, заспокойся! Ти лякаєш дитину, – примирливим тоном буркнув Борґ.

У його голосі вчувалося хвилювання.

– Присягаюся, щойно позбудуся цього клятого браслета – змушу всіх, хто коли-небудь завдав вам болю, пошкодувати про те, що народилися на світ, – гнівно карбуючи кожне слово й дивлячись просто на Еллі, випалив дракон. – Можеш вважати мене монстром, Корнеліє, але я не залишу цим виродкам шансу на каяття. Вони здохнуть у муках, знаючи, чим заслужили свій смертельний вирок. І ти, хочеш того чи ні, назвеш мені імена цих смертників.

Не кажучи більше ні слова, безсмертний покинув їдальню. Кожен з присутніх тепер перебував у глибокому спантеличенні, особливо – Її Високість, яка й гадки не мала, що це все може означати. Звідки взялася така бурхлива реакція на вбивство її матері? Чому Хродґейр взагалі так сильно розсердився? Й невже вона щойно… анулювала перемир’я, яке лорд Скальдських земель уклав із королем Кастірману?

– Бідне дитя, – на плечі дівчини опустилася ніжна рука Інґрід, – співчуваю твоїй утраті! Але, знай, тут ти в безпеці. У тебе тепер новий дім. І нові захисники. Жодна жива істота не посміє тебе скривдити, доки всі ми поруч, тож нічого не бійся.

– Дякую! – видихнула Корнелія направду вдячно, хоч і не до кінця розуміла, чому всі ці люди так яро й упевнено гарантують їй захист.

Невже через те, що справді вірять, наче вона – спадкоємиця імператора Сонця? Тоді це більше схоже на лицемірство: допомагати заради вигоди чи винагороди. Сім'я так не чинить, хоч Еллі насправді погано відомо, якою повинна бути ідеальна родина.

Зате принцеса чудово знає, якою повинна бути ідеальна мати.

Для котрої, втім, дівчина так і не зуміла стати ідеальною донькою.

Ідеальність, вочевидь, найрідкісніша розкіш у їхньому огидному світі.

– Гм, я, мабуть, кажу це не надто вчасно, – озвався раптом трохи зніяковіло Утред, – однак після обіду ми планували виїхати, щоб прибути до Мідаса ще до настання темряви. Певен, ця розмова не вплинула на наші плани, тож, будь ласка, будьте готові до того часу.

Ірвіс, Кора й Метлін серйозно кивнули.

– Їжа холоне, беріться їсти, – наказала Інґрід мляво й повернулася до свого місця.

Оновлення 08.06.

До старої теми розмови більше ніхто не повертався, проте атмосфера однаково залишалася напруженою, тож усі їли мовчки. В Еллі після хвилинки відвертості зник апетит, однак усе ж змусила себе з'їсти кілька млинчиків з яблучно-медовим начинням. А щойно відчула ситість, перепросивши, поквапилася до своєї кімнати.

– От бляха! – вирвалося лайливе, коли в одному з крісел у персональній вітальні вона натрапила на повиту темінню кімнати фігуру Інґвара.

– Даруй, не хотів тебе налякати, – промовив він уже значно спокійніше, ніж говорив до цього в їдальні.

– Що ви тут робите? – спохмурніла Корнелія, так і залишившись стояти на порозі, тільки двері прочинила, щоб не гуляв протяг.

– Я не міг перестати думати про ту шкатулку, й мені на думку спало дещо, що я поквапився перевірити.

Дівчина скосила погляд на праву руку чоловіка, й відчула, як всередині неї все стрімко німіє. Хродґейр недбало тримав батьків «подарунок», і кришка виявилася злегка прочиненою.

– Ви не мали права вриватися сюди без мого дозволу, як і не повинні були лізти до моїх речей! – твердо й обурено проказала Корнелія й зірвалася з місця, щоб повернути дорогу річ. Однак, коли взяла її до рук, – виявила, що та всередині порожня. – А де…? – видихнула вражено й геть розгублено.

Серця матері на місці не було.