Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

– Людське серце, як і будь-яке інше, – це перш за все плоть, яка за стільки часу мала б нагадати про себе принаймні характерним запахом, – обережно промовив лорд, невідривно дивлячись у злякану блакить дівочих очей. – Однак ні тоді, коли ми покидали Колінор, ні під час нашої подорожі Шейронським морем, ні навіть тепер я не відчув нічого подібного, як і ти, очевидно.

Дівчина розгубилася. Відверто не знала, що й думати. З того моменту, як їй вручили цю трикляту шкатулку вона жодного разу не замислилася над тим, що мертва плоть схильна до розкладання. Просто… прийняла той факт, що король Сайріфії убив свою королеву. У Корнелії навіть сумнівів у цьому не виникло, бо вона чудово знала, що батько цілком спроможний на таке звірство. Мабуть, емоції тоді зіграли свою справу, та й шок позначився. Ніяк інакше свою дурість і необачну наївність вона пояснити не могла.

– То був майстерно зроблений муляж, – безсмертний кивнув на купку дивної червоно-чорної бурди на підлозі й добив: – Тебе обдурили, Корнеліє.

Дівчина важко видихнула й заплющила очі. Її руки безвольно повисли, впустивши дорогоцінну золоту річ на землю. Серце забилося швидко, уривчасто й несамовито. Так, як б’ється приречено птаха об клітку у спробі торкнутися волі.

– Отже, – хрипко й несміливо прошепотіла Еллі, розплющивши очі й зіштовхнувшись поглядом із синьою безоднею в очах лорда, – мій батько міг збрехати, й королева Аліша досі може бути живою?

Легка надія зажевріла в грудях, однак принцеса не дала їй розростися полум'ям, щоби потім, у разі чого, не втратити матір знову.

– Я не заперечуватиму цього, проте й не хочу давати марної надії, – похитав головою Інґвар, поволі звівшись на ноги. – Поки ми можемо тільки сподіватися на краще…

На довгу чверть хвилини повисла тиша.

– Я мушу повернутися! – Корнелія зірвалася з місця до шафи, однак на півдорозі її ліву руку перехопили гарячі пальці Хродґейра.

Він смикнув її на себе й видихнув просто в обличчя:

– Ти не покинеш цього континенту доти, доки ми не потрапимо на землі імператорів, – чітко й беззаперечно проказав безсмертний. – Це не погроза, а дружня порада. Повернувшись додому зараз, ти постанеш перед королем Сайріфії принцесою-утікачкою, слабкою, відчайдушною, легкою здобиччю для контролю… Проте, позбувшись кайданів слабкого тіла, зможеш постати перед батьком недоторканою представницею одного з наймогутніших Домів імперії.

– Я не можу чекати так довго… – жалісно пискнула Корнелія, відчувши, як тілом розходиться хвиля майже болісного приреченого нетерпіння, однак лорд добряче труснув нею за плечі, приводячи до тями.

– Можеш і чекатимеш. Бо твоїй матері, якщо вона досі жива, потрібна допомога, а не нікчемна донька, готова гради під дудку батька-кретина, – жорстко припечатав чоловік і, хай як сильно Корнелія не хотіла цього визнавати, мав рацію.

Зараз вона ні на що не здатна. Без імені, без сили, впливовості та сторонньої підтримки вона лише вкотре недалекоглядно підставить себе. Зробить тільки гірше, й нічим нікому не допоможе. Їй потрібно змінитися, потрібно навчитися бути сильною й безстрашною. Позбутися інстинктів немічної здобичі й постати перед королем Сайріфії гідним суперником.

– Гаразд, – кивнула рішуче, – зробімо це якнайшвидше! Перетнімо ці кляті гори, щоб я змогла власноруч розчавити гниле серце того покидька.