BooksUkraine.com » Сучасна проза » Легенди нескореної зими 📚 - Українською

Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

164
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Легенди нескореної зими" автора Сергій Ухачевський. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 82
Перейти на сторінку:
ліквідності, то тут ви помиляєтесь, картини зараз погано продаються.

— Колись це скінчиться. А продати у півціни — іноді це теж вихід.

— Ще картину можна подарувати, дати нею хабар… — із розумінням посміхнувся Шранке. — Особливо у ваших країнах.

— Ну, так, — погодився Єгор і нахилився над столом, продовживши: — і все безконтрольно. Країною гуляють мільйони доларів та євро, котрі можна зручно прилаштувати, інвестувавши в антикварний бізнес…

— Я — галерист і працюю тільки з картинами… Моя сім’я працює з картинами вже сто п’ятдесят років… І ми завжди оберігали наше ім’я…

— Може ще й нацистам нічого не продавали? — пхинькнув Єгор, відчувши себе господарем становища.

— Колекції нашої сім’ї були націоналізовані та вивезені нацистами. Ми до цього часу не змогли знайти більшості картин… — абсолютно без емоцій відповів на те Шранке, витер серветкою губи і несподівано кинув її в обличчя Єгорові.

«И подарю буке-е-ет»…

Від несподіванки той відкинувся назад і з нерозумінням подивився на галериста.

— Ти — паскудне щеня паскудного батька, — враз заявив гер Шранке, трішки підвищивши голос. — І ти, паскудо, вирішив, що грішми можна купити шляхетних людей?! Для яких слова «честь» і «порядність» є не просто словами?! Ти помиляєшся. Ми чесно і вірно служили цій країні та її народові. Мені особисто образлива навіть думка про те, що я можу торгувати зі злочинцями і корупціонерами, які обкрадаються свій народ…

Єгор почервонів як буряк і з-під лоба зло глянув на Шранке.

— Ти знайдеш собі і галериста, і антиквара, котрий захоче заробити на злодіях, — продовжив той. — Але не тут. Бо я буду змушений заявити про твою пропозицію у поліцію та розповісти їм усе, що знаю про твої чорні справи, а також про те, що завтра готується силовий розгін Майдану. Повір, їм це буде цікаво. А ще у мене буде розмова з цього приводу з федеральним канцлером.

Він встав і повагом вийшов із кафе.

Єгор розгублено глянув услід і просичав: «Аристократ хренов»… Враз горло перехопило від переляку. Якщо десь вилізе, що він ляпав язиком про завтрашні плани щодо майдану, можуть по голівці не погладити. Зараз це його схвилювало найбільше. А також те, що він якогось хріна почав ляпати про нацистів. І звідки це йому прийшло до голови? «Нарву цвето-о-ов»… А, — пригадав, — мабуть, спілкування з антимайданівцями і оплотівцями вносять у голову «свої корективи». Треба з ними акуратніше… Закінчиться ця «революція», — подалі від себе всю цю бидлоту. Не даремно кажуть: з ким поведешся, від того й наберешся.

Але тепер виникала інша проблема: про купівлю картин він так і не домовився. Однак про це зараз зовсім не хотілося думати. Він мав зняти стрес. Його лікар так і сказав: якщо з’являється стрес, його потрібно знімати. І виписав рецепт на кілька видів пігулок. У цьому пункті професор Ґалль мав рацію. Та він не розумів, що саме стрес пігулками не знімеш. Його можна зняти емоціями, пригодами… Єгор враз прислухався до себе — насправді стресу не було. Тільки миттєвий переляк через дурний майдан… Його вже й так через два дні не буде. Хто з ним стане розбиратися?.. А картини… Рано чи пізно він їх знайде і купить. Може, інші, може — в іншій країні. Яка різниця?

Дзвінок. Батько.

— Ти в Україну часом не збираєшся?

— Нє, шо я там у вас забув?

— Ну, і добре, сиди у Відні, я скажу, коли можна буде сюди їхати.

— А шо у вас там? Знов якась буза?

— Та так, завтра може початися.

— Батя, ти там акуратніше. Бо завтра вас можуть знести під нуль.

— Та знаю, — зітхнув. — Але нічого, іноді можна ризикнути…

— Як знаєш, як знаєш… Але коли щось не так, бери літак і дуй до нас…

— Побачу…

Коли закінчилася розмова, Єгор раптом посміхнувся: а що коли старого — того… снайпер? Але відігнав від себе цю спокусливу думку. На підготовку не було часу…

Тим більше, що завтра-післязавтра він виграє їхнє парі… Де ставкою всього-на-всього одна гривня, але крім цього кілька умов: хто програє, той у бізнес-справах, поступається тому, хто виграв. Цілий рік!!! Він отримає цілий рік диктату над їхньою бізнес-імперією! Тоді він розвернеться на повну!

Але зараз… все пусте, дурне, не варте, щоб про це думати. Він визирнув у вікно. Через Альбертінаплац стояла пересувна сосисочна з написом “Bitzinger’s sausage”. Біля неї — двоє чорненьких хлопців, студенти. Вони були одягнені у вузькі червоні джинси, куці піджачки з капюшонами та сорочки в клітинку. Хлопці були худючі, з густими бородами у формі лопат і з зачісками у стилі «вікінг» — з короткими хвостиками на маківці. Єгор усміхнувся та лагідно під носа промуркотів: «Підараси»… Вони чекали на нього… «Нарву цвето-о-ов»…

* * *

Він прокинувся пізно, з легкою головою. У тілі була приємна, млосна втома — не важка. Хлопці плюскалися в душі, перемовляючись невідомою йому гортанною мовою. У кімнаті не було вчорашнього та позавчорашнього вечірнього розгардіяшу. Одяг прибрано, складено, посуду теж не було, його винесли, не було й пляшок на видноті. Йому це сподобалося. Після шмаркачок, зазвичай, доводилось ще й самому прибирати. Ну, як самому… Труси і шкарпетки точно доводилось шукати самому. А вранці це заняття варте подвигу Геракла. До всього, з дівчатками, котрим по 12 років, хотілося швидше розпрощатись, бо мало що. Раптом якась міліція над’їде… Хоча ні… такого ніколи ні з ким не ставалося. Та все ж… Стрьомно якось. Тут все по-іншому. Тут інші враження й інші люди. Вони відпрацьовують кожну копійку, кожен цент, чесно ставлячись до своєї праці… Як до мистецтва… А це не дешево коштує…

Єгор нюхнув кокаїну, що допомогло швидше прокинутись, і сів у ліжку. З душу повернулися «хлопчики». Вони вже були одягненні, причесані-прилизані і головне — усміхалися… Не те, що в Росії — раптом пригадав він жалюгідних курсантів з якогось там військового училища й з огидою пересмикнув плечима. А ці…

— Ти нас ще хочеш? — запитав Алі, сідаючи на край ліжка.

Він говорив німецькою з приємним гортанним акцентом. Хозе теж присів і поклав свою руку на долоню Єгору. Вона була тепла і м’яка.

— Сьогодні у мене багато справ, хлопці, — зітхнув Єгор. — На жаль.

Він дістав з шухлядки тумбочки гаманець, відрахував гроші і дав одному й другому по п’ятсот євро.

— Е! — обурився Хосе, перерахувавши гроші. —

1 ... 53 54 55 ... 82
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди нескореної зими», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенди нескореної зими"