Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Обслуга навела мости щільно в ряд. Чотири команди загинули. Підрозділ Каладіна зазнав критичних втрат і ледь не зупинився.

Навівши міст, Каладін відвернувся. Тепер настилом проходила армія, щоб розпочати справжню битву. Він пошкутильгав назад по плато. За кілька хвилин він знайшов, що шукав. Труп того парубійка.

Вітер торгав його волосся, а Каладін стояв і дивився на тіло. Воно лежало горілиць у невеличкій западині в камені. Він згадав, як уже лежав у схожій вибоїні, тримаючи на руках схожий труп.

Неподалік упав ще один мостонавідник, наїжачившись стрілами. Це був той самий чоловік, котрий пережив першу в житті Каладіна вилазку всі ці тижні тому назад. Він завалився набік і лежав на пласті оголеної породи десь на фут вище за парубійка. Із вістря стріли, що стирчало з його спини, скрапувала кров. Рубінові краплі падали одна за одною і потрапляли в широко відкрите, безживне око хлопчини. З одного боку обличчя збіг невеличкий патьок червоної рідини. Мов пурпурові сльози.

Тієї ночі Каладін, зіщулившись, лежав у казармі та дослухався, як великобуря трощила стіну. Він скрутився калачиком на холодному камені. Надворі перекоти грому розколювали небо.

«Я більше не можу, — подумав він. — Я мертвий усередині, неначе спис прохромив мені шию».

Буря продовжувала свою гнівну тираду. І вперше за рік Каладін відчув, що плаче.

10

Оповідки про лікарів

За дев’ять років до того

Кел увірвався в операційну, і крізь відчинені двері разом із ним проникло сонячне світло. У його десять років по ньому вже було видно, що хлопець виросте високий і худий. Він завжди надавав перевагу своєму зменшувальному імені, Кел, перед повним — Каладін. Коротше ім’я більше йому пасувало. «Каладін» звучало немов ім’я якогось світлоокого.

— Вибач, батьку, — сказав він.

Келів батько, Лірін, обережно затягнув ремінь довкола зап’ястка молодої дівчини, прив’язаної до вузького операційного столу. Її очі були заплющені: Кел пропустив момент, коли їй вводили знеболювальне.

— Про твоє запізнення поговоримо пізніше, — відповів Лірін, фіксуючи іншу руку пацієнтки. — Зачини двері.

Кел зіщулився й зробив, що веліли. Вікна були затемнені та забрані віконницями, тож єдиним джерелом освітлення була велика кругляста ємність, наповнена зарядженими Буресвітлом сферами. Кожна із них являла собою броам, і їхня сукупна кількість становила неймовірну суму, отриману в безстрокову позику від градоправителя Гартстоуна. Каганці мерехтіли, а Буресвітло завжди давало рівне сяйво. Це рятувало людські життя, говорив батько Кела.

Схвильований хлопець підійшов до столу. Молода дівчина, Сані, мала лискуче чорне волосся, без єдиного шатенового чи білявого пасемця. Їй було п’ятнадцять, і її вільну руку вкривала подерта, закривавлена пов’язка. Кел скривився, помітивши, як невміло її наклали: скидалося на те, що смугу тканини відірвали від чиєїсь сорочки й нашвидку намотали.

Голова Сані відкотилася вбік, і дівчина пробурмотіла щось крізь наркотичний транс. На ній була лише біла бавовняна сорочка, і її захищена рука залишалася неприкритою. Старші хлопці з містечка розповідали, масно хихикаючи, як їм вдавалося — так принаймні виходило з їхніх слів — підгледіти за дівчатами в самих сорочках, та Кел не розумів причин такого збудження. Він хвилювався за Сані. Він завжди хвилювався, коли хтось бував поранений.

На щастя, рана не здавалася аж надто жахливою. Якби вона загрожувала життю, батько вже розпочав би операцію, а Келова мати — Гесіна — асистувала б йому.

Лірін підійшов до медичної шафки і дістав кілька маленьких прозорих пляшечок. Він був невисокий і, попри відносну молодість, лисів. На ньому були окуляри, які він називав найдорожчим подарунком із усіх будь-коли отриманих. Він рідко коли діставав їх, окрім як для операцій, адже ті були надто цінними, щоби носити кожного дня. А раптом подряпаються чи поб’ються? Гартстоун був чималим містечком, але його віддалене розташування на півночі Алеткару перетворило б заміну окулярів на проблему.

Кімнату утримували в порядку, щоранку миючи полиці та стіл, і кожна річ незмінно лежала на своєму місці. Лірін говорив, що про людину багато чого можна сказати, висновуючи з вигляду її робочого місця. Воно акуратне чи занехаяне? До інструментів виявляють повагу чи залишають їх розкиданими там і сям? На конторці стояв єдиний у містечку фабріаловий годинник. По центру цей маленький пристрій був оснащений циферблатом, посередині якого світився димчастий кварц — його треба було заряджати, щоб годинник ішов. Ніхто в цілому містечку не переймався через хвилини й години більше, ніж Лірін.

Кел підсунув стільчик, щоби залізти на нього й краще роздивитися. Скоро це йому не знадобиться: день за днем він невпинно підростав. Хлопчик уважно оглянув руку Сані. «З нею все буде добре, — сказав він собі, повторюючи батькові слова. — Хірург має зберігати спокій. Хвилюватися — це тільки гайнувати час».

Такої поради було нелегко дотримуватися.

— Руки, — сказав Лірін, не обертаючись, і продовжував готувати інструменти.

Зітхнувши, Кел зістрибнув зі стільчика й поспішив до таза з теплою та мильною водою, що стояв біля дверей.

— Навіщо це потрібно?

Він хотів чимшвидше взятися до роботи, щоб допомогти Сані.

— Мудрість Вісників, — неуважливо відказав Лірін, знову повторюючи повчання, яке Кел мав би вже й запам’ятати. — Спрени смерті та спрени гниття ненавидять воду. Це відлякає їх.

— А Геммі каже, що це дурня, — мовив Кел. — І що спрени смерті дуже-дуже добре вміють убивати людей. Тож чого б це вони злякалися якоїсь там водички?

— Мудрість Вісників перевершувала нашу здатність до розуміння.

Кел скривився:

— Але, батьку, вони демони. Я чув це від того подвижника, який приходив проповідувати минулої весни.

— Це стосувалося Променистих, — різко поправив Лірін. — Ти знову їх переплутав.

Кел зітхнув.

— Вісників послали вчити людство, — вів далі його батько. — Вони повели нас на бій проти Спустошувачів після того, як ми були скинуті з небес. А Променисті — це лицарські ордени, що вони заснували.

— Які були демонами.

— Які зрадили нас, щойно Вісники пішли, — сказав Лірін, здійнявши палець. — І були вони не демонами, а звичайними людьми, у яких виявилося забагато влади й недостатньо розуму. Так чи інак, а ти повинен завжди мити руки. Хоча спренів смерті й не видно, та все ж ти сам бачиш вплив, який це справляє на гнилокузьок.

Кел іще раз зітхнув і зробив, що