Читати книгу - "Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт"

Броуді знайшов ніж, розрізав мотузку, і тоді ми відступили, а Стракан допоміг Ґрейс підвестися.

— Допоможіть мені віднести її, — сказав Стракан Броуді. Вони на якийсь час забули про свою неприязнь.

— Я можу ходити, — сказала Ґрейс.

— Я не думаю…

— Все гаразд, я можу ходити!

Вона все ще плакала, але істерики, якої я боявся, не було. Ми з Броуді трималися на непомітній відстані позаду них. Стракан вів її пристанню, підтримуючи, Ґрейс пригорнулася до нього. Вони не звертали уваги на інших, біля них кожен з нас почувався зайвим і чужим.

Коли ми підіймалися східцями з бухти, самотні крики мартинів лунали, мов глузливий сміх вітру.

19

Я почистив і перев’язав ушкодження Ґрейс, поки Фрейзер брав у неї свідчення. Він прибув із селища разом із колоною машин невдовзі після того, як ми відвезли Ґрейс додому. Стракан не хотів, щоб його дружину допитували одразу після нападу, але я пояснив, що краще якнай­швид­ше із цим покінчити. Їй доведеться знову розповісти свою історію, коли прибуде поліція з великої землі, але тим часом краще описати те, що сталося, поки пам’ять ще свіжа. Відомо, що опитування за свіжими слідами допома­гає уникнути психологічної травми в жертв нападу, а окрім того, так я зможу переконатися, що Фрейзер не надто тисне на неї.

Чомусь я не думав, що він буде дуже делікатним.

Стракан розгублено подякував усім, хто зголосився допомогти розшукати Ґрейс, запевнив, що вона не сильно постраждала, та відправив волонтерів по домівках. На їхніх обличчях читалися шок і гнів. Попри те що звістка про смерть Дункана ще не поширилася, тепер усі чули, що в котеджі знайшли тіло жертви вбивства. А те, що сталося з Ґрейс, вразило ще більше. Жертва вбивства була їм невідома, тоді як Ґрейс — дружина благодійника Руни, її шанували та любили. Напад на неї ранив саме серце громади.

Кінрос і Ґатрі були серед тих, хто прийшов допо­могти з пошуком. Обличчя капітана нічого доброго не віщувало.

— Хто б це не зробив, він мертвий, коли б ми його не знайшли, — поклявся він Стракану.

Мені не здавалося, що це порожня погроза. У селищі вирували емоції. Кемерон також поспішив на допомогу з пошуками, і не дивно, з огляду на те, як він захоплювався Ґрейс. Він пішов останнім, уперто наполягаючи на тому, що має її побачити. Його протести долинули з холу на кухню, де Броуді та Фрейзер чекали, поки я очищав ушкодження Ґрейс.

— Якщо вона поранена, мені потрібно її оглянути, — обурено гримів Кемерон.

Голос Стракана залишався незворушним.

— Немає потреби. Девід уже приводить її до ладу.

— Гантер? — Кемерон сплюнув. — З усією повагою, Майкле, якщо хтось і мусить лікувати Ґрейс, то це маю бути я, а не хтось… якийсь колишній терапевт!

— Дякую, але я сам вирішу, хто піклуватиметься про мою дружину.

— Але Майкле…

— Я сказав ні! — зависла приголомшлива пауза. Коли Стракан заговорив знову, голос його лунав стриманіше. — Ідіть додому, Брюсе. Я дам знати, якщо виникне потреба.

— Здається, я створюю проблеми, — сумно сказала Ґрейс, коли ми почули, як зачинилися вхідні двері. Вона стоїчно терпіла мої однорукі спроби змастити її ушко­дження антисептиком.

— Думаю, він просто хоче допомогти, — сказав я, відкладаючи пачку вати. — Вибачте.

Залишивши її з Броуді та Фрейзером, я вийшов із кухні, щоб перехопити Стракана, коли той повертався через хол.

— Я чув, що сказав Кемерон, — сказав я йому. — Він має рацію. Він має більше досвіду обробляння ран, ніж я.

Події останньої години важко відбилися на стані Стракана. Йому було вже трішки краще, ніж раніше, але витончені риси обличчя поблякли, наче його залишила життєва сила.

— Я впевнений, що ви здатні на більше, ніж просто накласти пов’язку, — втомлено відповів він.

— Так, але він фельдшер.

Його обличчя затверділо.

— Зараз так.

Я нічого не сказав. Стракан глянув на кухонні двері й стишив голос:

— Ви, мабуть, бачили, як він дивиться на Ґрейс. Раніше я мирився із цим, бо вважав, що він нешкідливий. Але після сьогоднішнього…

Мені було цікаво, як Стракан ставився до почуттів Кемерона до його дружини. Тепер я знав.

— Ви не думаєте, що це він напав на неї? — сказав я із сумнівом.

— Хтось же це зробив! — спалахнув він. Але запал майже одразу минув. — Ні, я не кажу, що це був Брюс. Я просто… добре, мені не хочеться, щоб він наближався до неї тут і зараз. — Він збентежено всміхнувся. — Повернімося. А то вони подумають, що ми про щось змовляємося.

Ми приєдналися до інших на кухні. Фрейзер чекав із блокнотом, а Броуді сидів, ледь помітно спохмурнівши, та дивився у свій остиглий кухоль чаю. Відколи ми повернулися в дім, старий інспектор поводився надзвичайно тихо, мабуть, задовольнившись тим, що Фрейзер поставив більшість запитань.

Стракан сидів біля Ґрейс, тримаючи її за руку, поки я закінчував обробляти її ушкодження. Серйозних не було, здебільшого порізи та садна. Найгіршим виявився темніший синець на обличчі, де її вдарили.

Синець був на правій щоці, і це означало, що той, хто її вдарив, імовірно, був шульгою.

Так само як вбивця Дункана.

Я протирав пошкоджену шкіру антисептиком, а Ґрейс розповідала Фрейзеру все, що пам’ятала.

— Це сталося невдовзі після того, як я повернулася зі школи. Я саме зварила собі каву. — Її рука, якою вона тримала склянку бренді, розбавленого водою, що я їй дав замість заспокійливого, тремтіла. Голос теж ледь помітно зривався, але загалом вона начебто добре справлялася зі своїм випробуванням.

— Коли це було? — запитав Фрейзер, ретельно записуючи все в блокнот.

— Не знаю… приблизно о другій, пів на третю, мабуть, так. Брюс вирішив закрити школу достроково через вимкнення електрики. У нас було опалення, але не було світла. — Вона замовкла, потім заговорила до чоловіка: — Майкле, нам справді потрібно подбати про резервний генератор для школи, ти ж знаєш.

— Знаю, зробимо.

Стракан усміхнувся, але все одно вигляд у нього був жахливий. Здавалося, він звинувачував себе в тому, що трапилося, за те,