Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Євразійським народам пощастило успадкувати значно більше видів одомашнених великих ссавців-травоїдів, ніж народам інших материків. Цей результат, зі всіма колосальними перевагами, які він дав євразійським суспільствам, був зумовлений трьома засадничими характеристиками географії, історії та біології ссавців. По-перше, Євразія, як і личить найбільшому за розміром і екологічно найрозмаїтішому материку, від початку мала найбільше кандидатів. По-друге, Австралія та Америка, а не Євразія або Африка, втратили більшість своїх кандидатів під час масової хвилі пізньоплейстоце- нових зникнень — напевно, через те, що ссавцям цих двох континентів не поталанило вперше стикнутися з людиною раптово і досить пізно в нашій еволюційній історії, коли ми володіли вже досить розвиненими мисливськими вміннями. І нарешті, саме в Євразії, порівняно з іншими континентами, найвища частка вцілілих кандидатів виявилася придатною для одомашнення. Вивчення кандидатів, яких не одомашнили, як-от африканських великих стадних тварин, продемонструвало конкретні причини, які перешкодили їх одомашненню. Тож Толстой, напевно, схвалив би думку, запропоновану в іншому контексті давнішим автором — святим Матвієм: «Багато покликаних, та вибраних мало»43.

РОЗДІЛ 10

Безкраї обрії та похилі осі

П

орівняймо на карті світу (мал. 10.1) форму та просторову орієнтацію континентів. Відразу кидається в око очевидна різниця. Північна та Південна Америка разом простягаються на значно більшу відстань уздовж осі північ—південь (14,5 тис. кілометрів), ніж уздовж осі схід—захід: лише 5 тис. кілометрів у найширшому місці та лише 65 кілометрів на Панамському перешийку. Тобто головна вісь, уздовж якої розташована Америка, пролягає з півночі на південь. Те саме, хоч і меншою мірою, стосується Африки. На відміну від цих двох континентів Євразія переважно витягнута вздовж осі схід—захід. Чи справили вплив ці відмінності в орієнтації континентальних осей на історію людства? А якщо справили, то який?      .

Цей розділ буде присвячено тому, в чому я вбачаю колосальний, а часом трагічний наслідок орієнтації континентальних осей. Вона позначалася на швидкості поширення культурних рослин і свійських тварин, а також, напевно, письма, колеса й інших винаходів. Ця проста географічна характеристика зробила великий внесок у різницю в історичному досвіді корінних американців, африканців та євразійців протягом останніх п’ятисот років.

Поширення харчового виробництва виявляється не менш важливим моментом для розуміння географічних відмінностей у появі вогнепальної зброї, мікробів і сталі, ніж його зародження, яке ми розглянули в попередніх розділах. Його значущість пов’язана з тим, що, як ми раніше переконалися, харчове виробництво незалежно виникло не більш ніжу дев’яти регіонах планети, а можливо, лише в п’яти. Проте вже в доісторичні часи воно утвердилося в багатьох інших районах за межами цих кількох центрів зародження. З’явилося воно в цих районах у результаті поширення на них культурних рослин, свійських тварин і знань про те, як їх розводити, а також — у деяких випадках — у результаті міграції самих рільників і скотарів.

Малюнок 10.1. Головні осі континентів

Найважливіші вектори поширення харчового виробництва пролягали із Південно-Західної Азії до Європи, Єгипту та Північної Африки, Ефіопії, Центральної Азії та долини Інду; із Сахельського поясу і Західної Африки до Східної та Південної Африки; із Китаю до тропічної Південно-Східної Азії, Філіппін, Індонезії, Кореї та Японії; з Мезоамерики до Північної Америки. Крім того, харчове виробництво навіть в осередках його зародження пізніше збагатилося додаванням нових культурних рослин, свійських тварин і методів із інших осередків зародження.

Легкість поширення харчового виробництва різнилася від регіону до регіону не менше, ніж підхожість регіонів для його зародження. Деякі терени, попри їх ідеальну екологічну придатність для виробництва харчу, взагалі не потрапили в його орбіту в доісторичні часи, хоча на сусідніх територіях воно процвітало. Найпромовистіші приклади — неспроможність рільництва і скотарства досягти корінних американців Каліфорнії з південного заходу США або досягти Австралії з Нової Гвінеї та Індонезії, а також неспроможність рільництва поширитися з південноафриканської провінції Наталь на південноафриканську Капську провінцію. Навіть якщо говорити про території, на які харчове виробництво поширилося в доісторичну епоху, то швидкість і час цього поширення дуже сильно різнилися. З одного боку, найстрім- кішим було його поширення вздовж осі схід—захід: із Південно-Західної Азії на захід до Європи та Єгипту і на схід до долини Інду (із середньою швидкістю близько 1,1 км/рік); та з Філіппін на схід до Полінезії (зі швидкістю 5,1 км/рік). З іншого боку, найповільніше воно поширювалося вздовж осі північ—південь: менш ніж 0,8 км/рік із Мексики на північ до південного заходу СІЛА; менш ніж 0,5 км/рік у випадку кукурудзи та квасолі, які прийшли з Мексики на північ і стали важливими харчовими опорами для сходу СІЛА близько 900 р. н. е.; і 0,3 км/рік у випадку поширення лами з Перу на північ до Еквадору. Ці відмінності можуть виявитися ще разючішими, якщо кукурудзу було одомашнено в Мексиці не після 3500 р. до н. е. — дати, яку я з міркувань обережності поклав в основу цих підрахунків і яку підтримують зараз деякі археологи, — а значно раніше, як досі гадає більшість археологів.

Були також великі відмінності у повноті поширення комплектів культурних рослин і свійських тварин, які свідчать про існування важчих і легших перешкод для них. Наприклад, більшість основоположних культурних рослин і свійських тварин Південно-Західної Азії поширилися на захід у Європу і на схід у долину Інду, тоді як жоден андський свійський ссавець (лама/ альпака та морська свинка) не досяг Мезоамерики в доколумбівські часи. Ця приголомшлива невдача вимагає пояснення. Кінець кінцем в Мезоамериці таки з’явилися густонаселені рільничі регіони та складні суспільства, тому немає сумніву, що андські свійські тварини (якби вони поширилися) були би цінним джерелом їжі та вовни і корисним транспортним засобом. Окрім собаки, Мезоамериці вкрай бракувало якого-небудь тубільного ссавця, що міг би задовольнити цю потребу. Деякі південноамериканські культурні рослини натомість успішно досягли Мезоамерики, зокрема маніок, батат і арахіс. Яка ж вибіркова перешкода завадила проходженню лам і морських свинок, але пропустила ці культурні рослини?

Менш помітним проявом географічно диференційованої легкості поширення є феномен, який називається упереджувальним одомашненням. Більшість диких рослинних видів, від яких пішли наші культурні рослини, варіюються генетично від однієї місцевості до іншої, оскільки альтернативні мутації утвердилися в диких предкових популяціях різних місцевостей. Відповідно зміни, неодмінні, щоб перетворити дику рослину на культурну, можуть бути наслідком різних нових мутацій або різних траєкторій добору, які дадуть еквівалентні результати. В світлі цього факту можна дослідити поширену в доісторичні часи культурну рослину і довідатися,