Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Панi Ворен (з їдальнi). Авжеж, мiсце є (з брязкотом вiдсуває ножi та склянки). Ось тут, поруч зi мною. Просимо до столу пана Френка.

Френк (проходячи повз Вiвi, стиха). Стережись, Вiвiанчику. Твiй хлопчик вiддячить тобi за це. (Іде в їдальню).

Панi Ворен (з їдальнi). Ти теж iди, Вiвi, моя дитинко. Ти певно зголоднiла. (Увiходить, за нею йде Крофтс i з пiдкресленою пошаною розчиняє перед Вiвi дверi. Вона проходить, не глянувши на нього; вiн зачиняє за нею дверi). Хiба ви вже скiнчили, Джордже? Адже ж ви нiчого не їли.

Крофтс. Бо я хотiв тiльки пити. (Встромивши руки в кишенi, починає походжати по кiмнатi, неспокiйний i похмурий).

Панi Ворен. А я так не вiд того, щоб попоїсти. Але ж скибочки печенi, що прохолола, сиру та салати — трошечки замало. (Зiтхає напiвголодна й лiнивим рухом сiдає при столi).

Крофтс. Навiщо ви подаєте цьому жевжиковi надiї?

Панi Ворен (разом насторожившись). Слухайте, Джордже, яке вам дiло до моєї дiвчини? Я бачила, яким поглядом ви дивилися на неї. Пам’ятайте собi: я знаю вас i ваш погляд.

Крофтс. Хiба вже заборонено на неї дивитись?

Панi Ворен. Коли тiльки я побачу, що ви щось затiваєте, я вас негайно вiдiшлю в Лондон. Один мiзинчик моєї доньки дорожчий менi за все ваше тiло й душу. (Крофтс вiдповiдає глузливою посмiшкою. Побачивши, що театральний вияв материнської любови не справив на нього враження, вона трохи червонiє й додає лагiднiшим голосом). Заспокойтеся: цей жевжик має не бiльше шансiв, як ви самi.

Крофтс. Хiба чоловiковi не можна зацiкавитися дiвчиною?

Панi Ворен. Не такому, як ви.

Крофтс. Скiльки їй рокiв?

Панi Ворен. Навiщо вам знати?

Крофтс. А вам навiщо робити з цього таємницю?

Панi Ворен. Бо я так хочу.

Крофтс. Менi ще немає п’ятдесяти, а моя власнiсть, як i завжди, в доброму станi.

Панi Ворен (перепиняє). Бо ви такий скнара, як i розпусник.

Крофтс (провадить далi). А баронiвський титул теж на вулицi не валяється. Нiхто в моєму становищi не згодився б мати вас за тещу. Чому б їй не пiти за мене?

Панi Ворен. За вас?

Крофтс. Ми чудово зажили б собi втрьох. Я вмру ранiше вiд неї й залишу її багатою молодою вдовою. Хiба погано? Ввесь час, поки я гуляв з тим дурнем, ця думка зростала в моєму мозку.

Панi Ворен (з огидою). Авжеж, такi думки якраз пасують до вашого мозку. (Вiн ураз зупиняється. Обидва обмiнюються поглядами. Вона дивиться йому просто в вiчi, i за її зневажливою огидою ховається якась шана. Вiн позирає на неї скоса, нiби спокушаючи її, з жадiбним блиском очей, розпусною посмiшкою).

Крофтс (не дочекавшись вiд неї спiвчуття, раптом став стурбований i настирливий). Послухайте, Кiттi. Ви ж розумна жiнка. Не вдавайте святу. Я вас нiчого не питатиму; вам нiчого не треба менi казати. Всю свою власнiсть я перепишу на неї; якщо ж ви хочете одержати чек у день шлюбу, просiть, скiльки хочете, в межах можливого.

Панi Ворен. І ви, Джордже, цiєї спiваєте, як усi старi пiдтоптанi дiди!

Крофтс (люто). Проклята жiнка! (Вона встає й гнiвно дивиться на нього. Саме в цю мить вiдчиняються дверi внутрiшнього покою. Чутно голоси й ходу. Крофтс, не в силi тримати себе спокiйно, вибiгає геть з котеджу, о. Семюел увiходить).

о. Семюел (озираючись). А де ж сер Джордж?

Панi Ворен. Вийшов люльку покурити. (Пiдходить до коминка й вiдвертається, намагаючись заспокоїтися. о. Семюел бере зi стола свiй капелюх. Тимчасом увiходить Вiвi, а також Френк, що опускається на найближчий стiлець з виглядом до краю знеможеним. Панi Ворен повертається до Вiвi й каже їй, з пiдкресленою афектацiєю дбайливої матерi). Ну, донечко, чи добре повечеряла?

Вiвi. Вечерi панi Едiсон вам вiдомi. (Пiдходить до Френка й, жартуючи, потiшає його). Френку, бiдолашний мiй! Вам не лишили нi шматочка м’яса! Мусiли їсти самий хлiб та сир, та ще пиво! (Серйознiшим голосом, нiби кажучи, що годi на сьогоднi жартiв). Справдi, її масло — це щось жахливе. Треба написати, хай пришлють з крамницi.

Френк. Напишiть, в iм’я всього святого! (Вiвi пiдходить до бюрка й робить нотатку, щоб замовити масла. Із внутрiшнього покою виходить Пред, згортаючи хустку, якою користавсь замiсть серветки).

о. Семюел. Френку, мiй сину, час збиратися додому. Твоя мати ще не знає, що ми запросили гостей.

Пред. Боюсь, що ми завдамо вам клопотiв.

Френк. Зовсiм навпаки, Преде, моя мати буде дуже рада вас бачити. Вона освiчена, з артистичними нахилами жiнка; i цiлiсiнький рiк вона нi з ким не бачиться, окрiм панотця. Отже, можете уявити собi, як їй тут страшенно нудно. (До о. Семюела). Правда, панотче, у вас немає нi iнтелектуальних, нi артистичних нахилiв? Так проведiть-но швидше пана Преда додому; а я залишуся тут i розважатиму панi Ворен. Ви знайдете Крофтса в садку. З нього буде чудова компанiя за пляшкою.

Пред (бере капелюха з мисника й пiдходить до Френка). Ходiмо разом, Френку. Панi Ворен давно не бачилася з панною Вiвi; а ми досi не дали їм змоги хоч на хивилинку лишитися на самотi.

Френк (зовсiм лагiдно, дивлячись на Преда з романтичним замилуванням). Правда, а я й забув. Дуже дякую вам, що ви менi нагадали. Ви справжнiй джентльмен, Преде. І таким були завсiди — це й мiй iдеал у життi. (Намiряється йти, але на мить зупиняється мiж Предом та батьком i кладе руку на плече Предовi). Ах, коли б мiй батько були ви, а не той старий грiховода! (Кладе другу руку на плече батьковi).

о. Семюел (гримає). Замовкнiть, сер, це нечестивi слова.

Панi Ворен (смiючись вiд щирого серця). Навчiть його шануватися, Семе. Ну, добранiч. Вiддайте Джорджевi його капелюх та цiпок i перекажiть йому моє привiтання.

о. Семюел (беручи їх). Зоставайтеся здоровi. (Стискають руки. Проходячи повз Вiвi, прощається й з нею. Тодi галасливо наказує Френковi). Рушайте, сер, зараз. (Виходить. Тимчасом Френк бере капелюха з мисника й рушницю. Пред стискає руки панi Ворен та Вiвi й виходить; панi Ворен лiниво випроводжає його до дверей i дивиться йому вслiд, як вiн проходить садом. Френк мовчки благає Вiвi, щоб вона його поцiлувала, але та, вiдстороняючи його суворим поглядом очей, бере з бюрка кiлька книжок i папiр i сiдає при столi, що посеред кiмнати, поближче до свiтла лампи).

Френк (при дверях, бере панi Ворен за