Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

о. Семюел. Нi копiйки. Вiн уже дiстав свою частку спадщини й витратив її ще в липнi. (Обличчя панi Ворен витягується).

Крофтс (пильно дивлячись на неї). Бачите! Я ж вам казав. (І знов сiдає на канапу й простягає ноги; певний того, що справу розв’язано остаточно).

Френк (жалiсно). Це все такi мiщанськi мiркування. Хiба панна Ворен одружиться за грошi? Якщо ми кохаємо одне одного...

Панi Ворен. Дякую. Ваше кохання дешево коштує, мiй хлопчику. Коли у вас нема грошей, щоб утримувати дружину, все скiнчено: Вiвi не буде ваша.

Френк (дуже розвеселившися). А ви що скажете, панотче, га?

о. Семюел. Погоджуюсь iз панi Ворен.

Френк. А старий дiдусь Крофтс уже висловив свою думку.

Крофтс (повернувшись до нього, розлючений). Глядiть менi: я не дозволю ваших нахабних вихваток!

Френк (ущипливо). Дуже шкода, що це вас так ображає, Крофтсе, тiльки допiру ви дозволили собi розмовляти зi мною по-батькiвському. Годi з мене й одного батька, дякую вам.

Крофтс (зневажливо). Ну вас! (Знов вiдвертається).

Френк (пiдводиться). Панi Ворен, я не можу вiддати мою Вiвi, навiть щоб догодити вам.

Панi Ворен (напiвголосно). Негiдник!

Френк (провадить далi). Не маю сумнiву, що ви маєте для неї якiсь iншi плани; тому я, не гаючи часу, вiддам мою долю в її руки. (Всi видивляються на нього, а вiн починає з патосом декламувати).

Хто не зважиться хоч раз єдиний

Все в життi поставити на карту,

Для того життя ще має цiну,

Або сам вiн нiчого не вартий.

Поки вiн промовляє, дверi котеджу вiдчиняються; увiходять Вiвi та Пред. Вiн уриває. Пред кладе капелюха на мисник. Настає раптова змiна в поводженнi всього товариства. Крофтс знiмає ноги з канапи й посувається, щоб дати мiсце перед коминком Предовi. Панi Ворен ховає свою нiяковiсть пiд виглядом дбайливої матерi.

Панi Ворен. Де ти була, Вiвi?

Вiвi (знiмає капелюха й недбало кидає на стiл). На пагорку.

Панi Ворен. Як ти могла так пiти, нiчого менi не сказавши? Я просто не знала, що з тобою сталося, а тут ще й нiч настала.

Вiвi (пiдходить до дверей, що ведуть до флiгеля, й вiдчиняє їх; не зважає на материнi слова). Як там з вечерею? Боюся, що нам усiм буде тут тiсненько.

Панi Ворен. Ти чула, що я сказала, Вiвi?

Вiвi (спокiйно). Чула, мамо. (Знов обмiрковуючи питання про вечерю). Скiльки нас? (Рахує). Один, два, три, чотири, п’ять, шiсть. Ну, двом доведеться зачекати, поки всi iншi не скiнчать: у панi Елiсон є тарiлки та ножi тiльки для чотирьох.

Пред. Ну, на мене ви не вважайте, я...

Вiвi. Ви багато попоходили й тепер голоднi, пане Преде; ви повечеряєте зараз. Я можу почекати. Треба, щоб iще хтось чекав зi мною. Френку, ви голоднi?

Френк. Та нiчого подiбного: я ситий, як нiколи.

Панi Ворен. Ви теж ситi, Джордже. Ви можете почекати.

Крофтс. Чорт його бери, я не мав нi риски в ротi пiсля чаю. Може, краще вже Сем?

Френк. І вам не соромно морити голодом мого бiдного батька?

о. Семюел (уїдливо). Дозвольте менi говорити за себе, сер. Я охоче згоджуюсь почекати.

Вiвi (рiшуче). Це ж зовсiм не потрiбно. Досить тiльки двох. (Вiдчиняє дверi до внутрiшнього покою). Ведiть мою маму, пане Гарднере. (о. Семюел бере панi Ворен пiд руку; вони виходять до їдальнi. Пред та Крофтс iдуть за ними. Всi, окрiм Преда, явно незадоволенi з того, що так сталося, але не знають, як цьому противитися. Вiвi стоїть при дверях i наглядає). Проберiться якось у той куток, пане Преде. Еге, таки тiсненько. Тiльки не забруднiть сурдута, бо стiни побiленi. От так. Ну, тепер усiм добре?

Пред (з їдальнi). Дуже добре, дякую.

Панi Ворен. Лиши дверi вiдчиненi, любко. (Френк, зиркнувши на Вiвi, прокрадається до надвiрнiх дверей i стиха вiдчиняє їх). О, Боже мiй, який тут протяг! Краще зачини, моя люба. (Вiвi швидко зачиняє. Френк безгучно причиняє дверi котеджу).

Френк (у захватi). Ага, таки позбулися їх! Ну, Вiвiанчику, як вам до вподоби панотець?

Вiвi (стурбована й серйозна). Я ледве перекинулася з ним словом. Вiн не справляє враження дуже здiбної людини.

Френк. Правду кажучи, старий зовсiм не такий дурень, як на перший погляд здається. Рiч у тому, що вiн тут пiп, i щоб надати собi поваги, вiн удає ще бiльшого осла, нiж є справдi. Нi, вiн узагалi не такий поганий, цей бiдненький старигань; i зовсiм не так менi обрид, як можна було б сподiватися. Вiн нiкому навмисно не робить лиха. Як гадаєте, ви з ним порозумiєтеся?

Вiвi (трохи злiсно). Я гадаю, що моє життя в майбутньому зовсiм не буде зв’язане нi з ним, а нi з ким iншим з тих старих приятелiв моєї матерi, може тiльки опрiч Преда. А яка ваша думка про мою матiр?

Френк. Щира й одверта думка?

Вiвi. Так, щира й одверта.

Френк. Вона має веселу вдачу. Але вона хитра, дуже хитра. А Крофтс? Ой лишенько, що за проява!

Вiвi. Що за люди, Френку!

Френк. Що за компанiя!

Вiвi (з нестриманою огидою). Якби й я була така, якби я теж була така дармоїдка, що переходить вiд однiєї страви до другої, без мети, без волi, без думок, то я б розрiзала собi артерiю й зiйшла кров’ю, не повагавшись нi на хвилину.

Френк. Що ви кажете? Нiзащо в свiтi! Навiщо їм морочити себе працею, коли вони можуть обiйтися без цього? Я б i сам хотiв мати таку щасливу долю. Що менi бридко, так це — їхня зовнiшнiсть: якi нечупарнi, неохайнi люди.

Вiвi. А ви гадаєте бути кращим, нiж Крофтс, коли постарiєте й не будете працювати?

Френк. Авжеж, гадаю, й далеко бiльше. Не вичитуйте менi нотацiй, Вiвiанчику; отже, ваш хлопчик непоправний. (Пестячи, простягає руки до її обличчя).

Вiвi (з силою вiдпихає його руки). Геть! Сьогоднi Вiвiанчик зовсiм не має настрою гратися зi своїм хлопчиком.

Френк. Якi ви сердитi!

Вiвi (тупнувши ногою). Будьте серйознi. Я цiлком серйозна.

Френк. Добре, побалакаймо по-вченому. Панно Ворен, ви певно чули: найвидатнiшi дослiдники погодилися, що майже всi нещастя сучасної цивiлiзацiї походять вiд того, що найкращi пориви кохання замолоду морять голодом. Отак i менi...