Читати книгу - "Вихованню (не) підлягає, Ольга Іваненко"

- Ти впевнена, що впораєшся? - з сумнівом я подивилася на свою подругу. - Все ж, ти, хоч і добре допомагала, не пробувала ставити діагнози.

- Але я встигла попрактикуватись, дивлячись на тебе, - усміхнулася подруга. — Хоч якась допомога краща, ніж її повна відсутність.

- Це так, - погодилася я. – Але якось дивно. Я й тут потрібна. І там. Це мене зупиняє.

- А повинно окриляти, - Мейзі поплескала мене по плечу. – Всі потребують тебе. А це вже чогось варте.

- Гадаєш? - я задумалась. – А мені страшно, що моє рішення може на когось вплинути негативно.

- Я впораюся, - Мейзі полізла в шафу і поклала переді мною мішечок з грошима. - Це тобі стане в нагоді. А я ще зароблю.

- Не подобається мені це, - я взяла гроші та перерахувала їх.

У мішечку було п'ятсот шістдесят кіфів, тридцять із яких я залишила на ляльку для Б'янки. Звичайно, я залишила б більшу частину цієї суми, але Мейзі була непохитна в цьому питанні, і заперечувати мою частку не збиралася.

Я попрощалася з нею та дитиною, і вирушила знову в невідомому напрямку.