Читати книгу - "Трагедія гетьмана Мазепи"

Карл XII підтвердив основні положення українсько-шведського договору – повне визволення України з-під Москви і повернення давніх козацьких прав і привілеїв…

У першій статті проголошувалося:

«Його Королівська Величність зобов’язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати задля цього помічні війська, коли вимагатиме того потреба і коли помочі цієї проситимуть князь (себто І. С. Мазепа. – В. Ч.) і Стани…

Ст. 2. – Все, що завоюється з колишньої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що – як виявиться, належало колись народові українському, передається й задержиться при українському князівстві.

Ст. 3. – Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частин, прилучених до нього.

Ст. 4. – Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством: до його смерті, яка – треба сподіватися – не наступить ще довго. Стани України заховають всі вольності згідно з своїми правами та стародавніми законами».

Не судилося, адже потім була Полтавська битва.

Злополучна для шведів та українців, що остаточно – аж до 1991 року, коли розпалася після самодержавної і червона імперія більшовиків, – закабалила Україну в російську неволю.

Битва відбулася під Полтавою – за 5 км від міста, між Будищанським і Яновецьким лісами.

Напередодні битви Карл ХII здійснював бойову розвідку розташування військ противника і його поранило в ногу. Це змусило короля керувати битвою з нош, котрі несли драбанти. Прикрий випадок унерухомив полководця, що мало визначальне значення для битви і для всієї війни.

Карл XII планував розпочати бій 29 червня. Однак 26 червня уночі йому повідомили про те, що 28 червня до Петра I має приєднатися 40-тисячне калмицьке військо хана Аюки.

27 червня 1709 року о другій годині ночі Карл розпочав Полтавську битву.

Шведські сили складалися з:

28 батальйонів піхоти (близько 17 000 вояків);

22 полків кінноти (близько 11 000 вершників, у тому числі 3000 вершників Левенгаупта;

34 гармат.

Українське військо разом із запорожцями – це:

2600 піхоти;

6000 вершників кінноти;

14 гармат (з яких 4 привезли запорожці).

Російські сили складалися з:

56 батальйонів піхоти (47 000 солдатів);

17 полків кінноти (14 000 вершників);

78 гармат.

Козаки полковника Скоропадського – це:

3700 піхоти;

500 вершників кінноти.

У центрі російських військ перебувала піхота під командуванням Шереметєва. Кавалерія була розставлена на двох флангах під прикриттям редутів та артилерії. Правим флангом командував генерал Ренне, лівим – Меншиков, артилерією – Брюс.

Шведське військо стояло проти московського. Після поранення Карла ХII армією командував фельдмаршал Рейншельд, піхотою – Левенгаупт, кіннотою – Крейц.

Шведи рушили чотирма колонами піхоти, за нею рухалась кіннота, поділена на шість колон. Карла XII везли на ношах, запряжених парою коней. Шведи заволоділи двома недобудованими редутами і вдарили по кінноті Меншикова. Меншиков відступив до правого флангу.

У бій пішла піхота. Кілька разів шведи атакували редути. 72 гармати росіян відкрили з відстані 90 – 100 кроків нищівний вогонь. Були великі втрати. Шведам обійти редути не вдалося. Частина шведських військ, 6 батальйонів піхоти і 10 ескадронів кінноти під командуванням генералів Шліппенбаха і Росса, була відрізана від головних сил.

Помітивши це, Петро І направив туди Меншикова з 5-ма батальйонами піхоти і 5-ма драгунськими полками. Меншиков розбив загін, а генералів узяв у полон.

Правий фланг шведської армії опинився, намагаючись прорватися між редутами, за 60 метрів від російського табору під нищівним гарматним вогнем. Карл XII змушений був відступити і перешикуватися.

О 6-й годині ранку російська піхота була виведена з укріплень. Війська вишикували у дві лінії. За батальйоном стояв батальйон. У центрі – піхота Шереметєва, на флангах – кіннота Меншикова і Боура, котрий заступив пораненого Ренне.

О 9-й годині ранку противники почали сходитися. Рукопашний бій тривав дві години. Під загрозою обходу шведська кіннота почала відступати, підставивши під удар правий фланг піхоти.

Ядро розбило ноші Карла XII, він пересів на коня, але кінь незабаром був убитий. Карл XII упав на землю і знепритомнів. Його вивезли з поля бою.

Шведська піхота похитнулася і почала відступати. Росіяни посилили натиск по всьому фронту – відступ шведів переріс у втечу. Росіяни вдерлися в шведський табір і захопили його.

На 11 годину ранку битва закінчилася повною поразкою шведів.

Шведи й українці у битві втратили 9334 особи вбитими і 3290 пораненими.

І вже Пушкін, переповнений догідливістю й самодержавною величчю, писатиме в «Полтаві»:

…Из шатра

Толпой любимцев окруженный

Выходит Петр. Его глаза

Сияют. Лик его ужасен.

Движенья быстры. Он прекрасен,

Он весь, как Божия гроза.

Идет…

Шведська піхота похитнулася, а потім почала задкувати – спершу мовби організовано, а потім швидко її відхід перетворився на безладний…

І в душі гетьмана Мазепи, який із пагорба спостерігав за відступом, зненацька забриніла вже напівзабута, а колись така популярна пісня про героя Визвольної війни 1648–1654 років, сподвижника Богдана Хмельницького відважного полковника Данила Нечая – він наклав у тій боротьбі головою:

Ой з-за гори високої,

З-під чорного гаю,

Ой крикнули козаченьки:

«Утікай, Нечаю!»

«Не бійтеся, не бійтеся,

Пани отамани, —

Поставив я стороженьку

Усіма шляхами.

Як я маю, козак Нечай,

Звідси утікати,

Славу мою козацькую

Марно потеряти?»

Намугикував пісню, що хтозна-звідки взялася, сама набилася в його душу і він вже не міг її позбутися, і шведи, а в першу чергу Карл XII, з подивом на нього дивилися – така біда прийшла, а гетьман…

Гетьман співає. Знайшов нагоду. А гетьман не співав, пісня сама в душі бриніла й бриніла, зривалася з його уст, як він спостерігав за вже безладним відступом вояків короля, пісня про славного-преславного полковника Нечая:

Ой погляне козак Нечай

За тихії води —

Їде ляхів сорок тисяч

Хорошої вроди.

Гей, молоді козаченьки,

Котрий буде в місті,

Поклоніться матусеньці,

Нещасній невісті.

Нехай вона, нехай плаче,

А вже не виплаче, —

Ой над сином, над Нечаєм

Чорний ворон кряче.

І тоді вперше гетьманові здалося – а, мабуть, воно так і було: чорний ворон кряче вже й над ним…

І потім запишуть в аннали історії: шведська армія почала відступати спочатку в певному порядку, але незабаром солдати рятувалися безладною втечею, що закінчувалася для