Читати книгу - "Вушко голки"

Ґодліман виліз із ванни й почав ретельно бритися. Чи закоханий він у неї? Важно сказати, що має відчувати закоханий чоловік середнього віку. Звісно, не варто очікувати такого вибуху емоцій, як у юності. Якщо це симпатія, захоплення, ніжність і деяка хіть — то так, він закоханий.

Чоловік відчував потребу розділити з кимось життя. Так, після смерті дружини багато років він прагнув лише самотності та можливості займатися улюбленою справою, але з початком роботи в МІ його вабило спілкування: усі ці вечірки, зайнятість допізна, атмосфера значущості, робота з фанатиками, що живуть на межі ризику. Після війни це захоплення зникне, звісно ж, але дещо залишиться. Наприклад, бажання говорити з кимось про свої успіхи й розчарування, відчувати іншу людину поруч у ліжку, мати когось, кому можна сказати: «Ти тільки подивись-но на це! Хіба це не чудово?!»

Війна приносить спустошення, пригнічує та виснажує, але на війні в нього є друзі. Якщо мир принесе самотність, Ґодліман більше не зможе бути щасливим.

Наразі найбільшою розкішшю в його житті були чиста білизна та випрасувана сорочка. Спакувавши додатковий одяг у валізу, чоловік сів випити ще скляночку віскі, перш ніж повертатися на роботу. На вулиці на нього чекав водій у конфіскованому «Даймлері», проте п'ять хвилин погоди не зроблять. Як тільки Ґодліман витяг люльку, задзвонив телефон. Він зітхнув, відклав свій пристрій для куріння і запалив цигарку. Апарату квартирі був під'єднаний до мережі військового міністерства. Телефоністка повідомила, що дзвонив головний суперінтендант Далкейт зі Стерлінга. У слухавці клацнуло, і професор мовив:

— Ґодліман слухає.

— Ми знайшли ваш «Морріс Коулі», — відразу повідомив той.

— Де?

— На А-80, на південь від Стерлінга.

— Усередині нікого?

— Нікого. Машина зламана. Стоїть там щонайменше добу. Її зігнали з шосе на грунтову дорогу та сховали в кущах. Хлопчина з ферми знайшов.

— Десь поряд є автобусна зупинка чи залізничний вокзал? Пішки дістатися можна?

— Ні, пішки не дійдеш.

— Інших варіантів немає. Він або пішов звідти пішки, або ж його хтось підібрав на дорозі.

— Ага.

— Міг би я вас попросити опитати місцевих?

— Уже опитуємо. Може, хтось його бачив або навіть підвозив.

— Добре. Доповідайте мені новини. У Ярд я сам повідомлю. Дякую, Далкейте.

— На зв'язку, сер.

Ґодліман повісив слухавку та попрямував у кабінет, де тримав атлас залізничних шляхів Британії. Так, Лондон, Ліверпуль, Карлайл, Стерлінг... Фабер прямує на північний схід Шотландії.

Можливо, треба ще раз обдумати теорію про те, як саме німець спробує втекти. Найкращий спосіб забратися з країни — через нейтральну Ірландію. А от східне узбережжя Шотландії зараз навпаки є центром військових подій. Чи можливо, що Фабер вирішив продовжити розвідку навіть тоді, коли МІ-5 ідуть за ним назирці? У шпигуна на це вистачило б мужності, але ймовірність все одно була малою. У Шотландії йому не вдасться дізнатися нічого важливішого за те, що він уже має.

Висновок тільки один: Фабер намагається втекти через східне узбережжя. Які в нього варіанти? Дочекатися невеличкого літака десь на болотах. Украсти судно та перетнути Північне море. Дочекатися субмарини десь біля берега. Сісти на пасажирський корабель однієї з нейтральних країн та дістатися Балтики, а там через Швецію виїхати в окуповану Норвегію... Варіантів багато.

Треба повідомити останні новини в Скотленд-Ярд. Вони накажуть усім шотландським поліцейським шукати людей, які підібрали пасажира під Стерлінгом. Не встиг професор узяти слухавку, як телефон знову задзвонив.

— Ґодліман слухає.

— На зв'язку містер Річард Портер, Абердин, — повідомила телефоністка.

— Добре, з'єднуйте. Слухаю вас.

— Це Річард Портер. Я член місцевого комітету з охорони правопорядку.

— Чим я можу бути вам корисний?

— Друже, ви розумієте, тут така неприємна ситуація...

Ґодліман закликав до своєї терплячості.

— Продовжуйте.

— Ви шукаєте того чоловіка — вбивцю з ножем. Тут така справа... Думаю, я його підвіз на своєму авто.

Ґодліман стис слухавку.

— Коли?

— Позавчора вночі. Я їхав по шосе А-80, і під Стерлінгом у мене зламалася машина. Просто посеред ночі, уявіть-но собі! І тут підходить цей чолов'яга — пішки підходить — і лагодить мені машину. Швидко та просто...

— Де ви його висадили?

— А тут, в Абердині. Він сказав, що їде в Банф. Справа в тому, що вчора я майже весь день проспав і лише сьогодні дізнався про...

— Містере Портере, не вибачайтесь. Дуже дякую за ваш дзвінок.

— Ну, тоді до побачення.

Ґодліман знову викликав телефоністку.

— Будь ласка, з'єднайте мене з містером Блоггсом. Він у Карлайлі.

— Він якраз чекає на лінії, сер.

— Чудово!

— Алло, Персі? Є якісь новини?

— Знову напали на слід, Фреде. Він кинув свого «морріса» під Стерлінгом та зловив машину до Абердина.

— До Абердина?!

— Думаю, він планує проскочити сходом.

— І давно він в Абердині?

— Думаю, приїхав учора вранці.

— Якщо так, то він точно не встиг забратися звідти. Там страшенний шторм — такого вже ніхто й не пам'ятає. Отже, якщо тільки він не відплив відразу, то він ще там. Шторм почався вчора ввечері — жоден корабель не виходив. Там навіть літак зараз не сяде.

— Чудово! Давай туди — і поквапся. А я зв'яжуся з місцевими поліцейськими. Подзвони мені з Абердина.

— Уже виїжджаю.

— І ще, Фреде...

— Що таке?

— Ми з тобою упіймаємо того покидька!

Ґодліман уже повісив слухавку, а Фред продовжував реготати.

21

Коли Фабер прокинувся, за вікном була вже майже ніч. На горизонті зникали останні сутінкові фарби. Шторм навіть і не думав вщухати — дощ важко туркотів дахом і виливався через краї жолоба, а вітер шалено гатив по будинку.

Біля ліжка на столику стояла маленька лампа — агент увімкнув її та без сил знову звалився на подушку. Страшно бути настільки безпорадним. Якщо людина вірить у те, що владу має лише той, хто сильніший, то вона не може дозволити собі проявити слабкість. Фабер відчув на собі недоліки власної ідеології. Його ніколи не полишав страх, і, можливо, саме тому він протримався так довго. Після стількох років постійного жаху агент уже був не здатний відчути себе в безпеці. Чоловік розумів — так,