Читати книгу - "Нова стара баба"

В одной московской школе

Училась Егорова Оля,

Оля была комсомолкой,

Умной была и бойкой.

Белый воротник, манжеты

Всегда накрахмалены и надеты.

Выучен Пушкин, Некрасов,

Ученица лучшая в классе.

Только директор не знал,

И даже отец не подозревал,

Что только наступит ночь —

Как сразу меняется дочь.

Она надевает короткую юбку,

Ярко красит пухлую губку,

Идёт под «Интурист»

Зарабатывать на жизнь.

Давали в валюте Оле,

Но узнали про это в школе.

Позор ей и экзекуция!

Комсомолка – и вдруг проституция!!!

Нужно комсомолкой быть утром,

днём и ночью!

Нужно партию любить, Оля,

это точно!

Після врочистого декламування цього вірша Еріці було скрутно, її цькували всі: мати, яку терміново викликали до школи, вчителі (особливо обурювалася вчителька російської мови та літератури), директор, одна особа з таємничого «райвно», а також піонерські лідери та комсомольське керівництво їхнього навчального закладу.

– Як ти взагалі додумалася таке написати? – крізь сміх спитала я в Еріки.

– Не знаю, – відверто відповіла вона. – Коли я його написала, мені здалося, що у мене вийшло щось близьке до шедевра. Дуже близьке. Щось таке, як писав Володимир Маяковський, соціально гостре. І я пишалася цим віршем. Але після скандалу припинила свої творчі муки.

– Жаль. Щось у тому віршику було. Тобі варто продовжувати писати, вдосконалюватись, – сказала я.

Еріка пообіцяла подумати над цим. Я їй нагадала, що обіцянки-цяцянки.

– Але ми трохи відволіклися. То що ти розставила на підвіконні?

– Розумієш, Міро, у мене змалечку хворі нирки, тому я мушу застосовувати деякі профілактичні заходи.

– Ти принесла до хати профілактичні заходи? – Мене чомусь злякали слова «профілактичні заходи», п’ять профілактичних заходів на моєму підвіконні – це наче жахливий сон.

– Певною мірою, – сказала Еріка. І почала співати: – «И Родина щедро поила меня берёзовым соком, берёзовым соком».

– Щось не розумію, – сказала я.

Еріка зробила ще одну спробу, наче змінила платівку:

– «Я в весеннем лесу пил берёзовый сок, с ненаглядной певуньей в стогу ночевал». Ну? – вимогливо звернулася вона до мене. – Хвилина пішла! Утім, не буду вдаватися до тортур. Це – березовий сік, я мушу його пити, до речі, він корисний для всіх, ти також можеш його пити. – Еріка трохи замислилася. – Навіть Рудий може його пити, хоч я не впевнена, що це йому допоможе.

– То тепер у нас наставлено банок із березовим соком? – я вимагала уточнень.

– Еге ж. П’ять банок, я купила його у селян ще навесні, він зберігався в одному місці, а зараз я вирішила, що сік тут нікому не завадить.

– Авжеж, не завадить, – сказала я, розмірковуючи над тим, як відреагує Рудий на п’ять банок із березовим соком, що примостилися на його улюбленому кухонному підвіконні. Думаю, він розлютиться. Думаю, що він ще і як розлютиться!

Увечері нам зателефонувала мама.

– Привіт, повітруля! Ну, скажи мені, ти вже з кимось зустрічаєшся? А Рудий? Він із кимось почав зустрічатися?

Мама була у своєму репертуарі. Завжди розпитує про таке. Традиційне перше запитання. Мама цим розігрівається. Цікаво, як би вона відреагувала на те, що з нами живе Еріка. Кому б вона її приписала: мені чи Рудому? Що б їй здалося природнішим: те, що я лесбіянка, чи те, що Рудий зустрічається зі шльондрою. Щось мені підказує, що мама може повірити геть усьому, краще її не перевіряти, а то накличеш на свою дупу пригод.

Я відповіла, що Рудий сумує за Едною, тому ні з ким не зустрічається, а зараз він на роботі, знімає якийсь серіал про правоохоронні органи. А якби був удома, то із задоволенням відповів би мамі на всі запитання. Щодо себе я обмежилася словами: «У мене нічого нового».

Мама сказала, що, на її думку, вона заслуговує на більшу відвертість.

– Я ж ваша мати, я маю знати про вас усе.

Якраз сьогодні я думала про межі саме цього «усе». Утім, мама продовжувала говорити:

– Ти стаєш відлюдкуватою, доню. Ти як замкнута система для мене. До речі, ви не купили цуцика? – Мама вміє загнати людину в глухий кут.

– Кого-кого? – перепитала я.

– Буцімто зв’язок нормальний. – Мама стала дмухати в слухавку. – Ти мене що, погано чуєш? У тебе псується слух? – Мама любить трагедії.

– Ні, я почула про цуцика, ти питала щось про цуцика?

– Так, – поважно сказала мама. – Я справді питала про цуцика. Добре, що ти нормально чуєш.

– Я не зрозуміла, якого дідька ти питала про цуцика, тому не відразу відреагувала, – виправдовувалася я.

– Що за простонародні вислови? Слідкуй за мовою, дитино, у тебе інтелігентні батьки. У неї інтелігентні батьки, а вона використовує такі слова, як «дідько». Сором який!

– Я більше не буду, – сказала я. Ненавиджу сперечатися з мамою.

– Про цуцика я бачила сон. Наче ви підібрали десь його, чи купили, не пам’ятаю. Так от. Ви думали, що цей цуцик – дівчинка, а воно насправді – хлопчик. І ви були дуже здивовані, ти начебто зраділа, а от Рудий зніяковів чомусь.

«Нісенітниця якась», – промайнуло у моїй голові.

– А я уві сні вам кажу: «Діти, навіщо ви купили цуцика, він же зжере нашу морську свинку, ви про неї подумали?»

Я забухикала, щоб не розреготатися: мама так серйозно ставиться до своїх слів та снів, що мені краще бути трохи стриманішою, бо сміху вона не вибачить нізащо.

– То ви не купили нічого такого? – Мама повертає мене до реальності.

– Ні, заспокойся, ми нічого такого не купували, хоча цуцик не така вже й погана ідея. Я могла б із ним гуляти, я ж часто сиджу вдома. А якщо це не мисливський собака, наша Анжеліка не повинна його цікавити, його більше цікавитиме вівсяна каша та м’ясо. Але ми тобі обов’язково сказали б, мамо, якби наважилися придбати цуцика.

– Звісно, батьки мають право першими дізнаватися про плани власних дітей. Я пошукаю в Інтернеті й книжках, чи може малий собачка з’їсти свинку, а потім зателефоную, – каже мама. – Якщо ви вже так сильно захотіли собаку, то треба все добряче обдумати, – додає вона. Я погоджуюся. Так, думати – воно взагалі не зайве…

Рудий затримувався на зйомках, принаймні він так сказав мені по телефону. Я повідомила, що дзвонила мати.

– Що ти їй відповіла щодо того, із ким я зустрічаюся?

– Сказала, що ти сам усе розповіси.

– А про цю, про цю ти щось сказала?

– Ні, – відповіла