Читати книгу - "Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки"

були надто легкими для справді важких напоїв. Під час дегустації ви повинні не ковтати напій, а спльовувати, та все одно нашій поступливості є межа. Ми плюємося, коли хворі, а не тоді, коли куштуємо спиртне. Ми дозволили хлопцям з велорикш приєднатися до нас — за умови, що вони пообіцяють дорогою назад не з’їхати у кювет.

Після імпровізованого збору пожертв на виручені гроші ми купили два десятки пляшок. Усі прекрасно відпочили, і я навіть гадки не мав, як можна було краще вкласти ті кошти.

Під час повернення додому співи були такі, що аж гай шумів, проте через якийсь час усе товариство зморив сон.

Нас вивантажили перед входом, кожний водій отримав пляшку вина замість чайових і ми радісно помахали їм на прощання.

Наступного дня після поїздки ми дещо стримано подякували організатору. Дорого? Скажімо так: несплачена вартість — рівень якості.

Субота, 8 червня

Існує тест для самостійного визначення наявності хвороби Альцгеймера. Назва трохи оманлива, адже його складено так, аби виявити Альцгеймера в когось іншого. Однак я пройшов його сам і отримав втішний результат: Альцгеймера в мене нема.

Я згадую це тому, що під час нашої поїздки пильно спостерігав за Грітьє. Схоже, значною мірою вона таки розважалася, але зрідка на її обличчі з’являвся приголомшений вираз, а інколи й здивований. Ми знайомі не так давно і не настільки добре, щоби я міг протестувати її, але симптоми в неї наявні. Та й те, що вона сама мені розповіла, також не заспокоює.

Усвідомлювати, що ти повільно, але невідворотно втрачаєш зв’язок з реальністю… На відміну від жаби в горщику з окропом, яка не розуміє, що повільно вариться, ти впродовж тривалого часу з болем помічаєш погіршення. Ловиш себе на тому, що все більше й більше провалюєшся в чорну діру і що все менше і менше часу йде на те, щоби вибратися з неї — та й навіщо, якщо знову в неї впадеш. І попри те часу достатньо, щоби усвідомити, чим усе це закінчиться: закінчиться, як уже не раз закінчували оті збиті з пантелику, налякані чи розлючені страдники (поодиноких «щасливців» до уваги не беремо), стривожено намагаючись повернути собі те, чого більше не існує. А потім ти, прикутий до ліжка, апатично пускатимеш слину в інвалідному візку. А можливо, тебе, щойно лікарі більше нічим не зможуть зарадити, просто прив’яжуть. Про якесь почуття власної гідності більше не йтиметься.

Бідолашна Грітьє. Що я можу сказати, аби втішити її?

Неділя, 9 червня

Пані Сурман вирішила посушити у мікрохвильовці свої мокрі черевики. Вона встановила таймер на двадцять хвилин, а потім пішла дивитися телевізор. Гума на черевиках розплавилися — увімкнулася пожежна тривога.

Не варто дивуватися, якщо керівництво скористається цим випадком, щоби заборонити користування мікрохвильовками.

Те ж таки керівництво розіслало листа з оголошенням, що в коридорах «задля нашої ж безпеки» встановлять камери. Це вже й справді остання крапля. Хтось пробурмотів собі під ніс слово «гестапо». «Вона що, остаточно з’їхала з глузду, та жінка, Стельваген? Камери? Аби з’ясувати, хто кинув тістечко в акваріум, або чий ролятор не дає проїхати медсестрі з візком із пігулками?». Греме був розлючений, що зовсім не характерно для нього. Він пообіцяв, що особисто викине ті камери. Еферт відразу ж взявся допомогти.

Гадаю, цього разу пані Стельваген перейшла межу.

Більшість мешканців не хотіли, щоби тут були камери спостереження. Хоча вони й справді любили інші види камер. Щойно у притулку з’являлася місцева телестанція, щоби зняти чийсь сотий день народження, вони стрибали вище голови, аби тільки втрапити в кадр. Мешканці, які роками не робили нічого, окрім безнастанного бурмотіння, могли ні з того ні з сього співати на повні груди. Пані, які завжди сиділи внизу у незмінних заяложених сірих сукнях, зненацька перевдягалися у розкішні квітчасті плаття, а голови прикрашували вечірніми капелюшками.

На щастя, ті сорок п’ять хвилин, відзнятих оператором останнього разу, скоротили до рівно п’ятдесяти секунд трансляції. Усі були жахливо розчаровані, а дехто навіть всерйоз образився.

Понеділок, 10 червня

Учора був один із тих днів, коли ви чотири рази засинаєте за газетою, чи перед телевізором, а тоді півночі крутитеся дзиґою в ліжку. Спочатку я попив теплого молока з медом, а потім ковтнув дві пігулки снодійного.

На думку фахівців зі згубних звичок, я один із 930 000 голландців, яким стукнуло п’ятдесят п’ять і котрі, щоби заснути, вдаються до пігулок. Складається враження, що притулки кишать наркоманами. Вони залежні від снодійного, у складі якого є бензодіазепіни. Що? Так, бензодіазепіни. Ця речовина допомагає також вгамувати роздратування та хвилювання. Проте вона має небезпечний побічний ефект: ви можете зламати стегно. У самих лише Нідерландах, за підрахунками експертів, ці пігулки спричиняють понад тисячу переломів стегна — усі старигани, які прокидаються посеред ночі, надто непевно тримаються на ногах і, шкандибаючи до вбиральні, падають. Хрусь.

Вівторок, 11 червня

Учора господарем на зібранні нашого клубу став Еферт. Досить невтішне видовище. Він спалив закуски: біттербаллен засмажив до чорноти, та ще й зіпсував курячі нагетси. У нього надто потужна витяжка, тож ніхто не помітив