Читати книгу - "Король стрільців"

К а с і є р.   Любцю, я вам того не кажу. Але, як ви би, наприклад, потягнули з шухляди пару золотих, чи якийсь товар, то я за це ніколи в світі не можу відповідати!

К р а м а р   (заломав руки). Га, Господи Боже! Або ж ви виділи., щоби я вже колись щось потягнув?!

К а с і є р   (дивиться в землю). Що ж, любцю?.. Видіти, не видів, але чути, то таки чув.

К р а м а р   (кричить). Що?! Ви чули? То замало, що ви чули! Поставте мені свідків!

Г р и ц ь.   Дайте спокій, Гнате… Та що там!.. Десь ви такі…

К р а м а р   (підіймає руки до стелі). Ой, Господи Боже! Та як? Та ж то напасть в живі очі!.. (Сіпає Гриця за рукав). Чуєте? Він каже, що він чув!.. Але я на власні очі бачив, як він ще по Новім році взяв з каси п’ятдесят золотих і дотепер не віддав!

К а с і є р   (з повагою). Я, любцю, позичив.

К р а м а р   (знов сіпає Гриця). О, о, чуєте?.. Він позичив…

К а с і є р.   Ще раз кажу, любцю: позичив і віддам!

С п р а в н и к   (подрапався за вухом). Ба!.. Кажете, писуню, що ви позичили…

К а с і є р   (твердо). І віддам.

С п р а в н и к.   І віддасте… То дуже красно, нема що казати. Але бачите, писуню, то є справа така: ані ви тоді про це нікому нічого не сказали, то раз, а друге, чому ви ще дотепер тих п’ятдесят золотих не віддали? В кооперативі, писуню, нема ґрейцара, хоч гинь, ну, соли нема за що купити, а ви собі так во, якось…

К а с і є р   (видивився на справника і поволі підноситься з лави). А вас, любцю, що то обходить, га? Дивіть, який рихтельний! Я навіть не знав, що ви такі рихтельні!.. А чому ви, любцю, ніколи не берете товару в Союзі, тільки все (числить на пальцях): сіль у Файґля, нафту в Гісера, шмір у Боруха, мармоляду в Штарка…

С п р а в н и к   (видивився на касієра і поволі встає з лави). А вас то, писуню, що обходить, га?

Г р и ц ь   (заспокоює обох). Сусіди, та що це ви?.. Дайте спокій. Сідайте, не кричіть, не сіпайтеся, бо нема чого.

Справник, касієр і крамар з-під лоба зиркають на себе і поволі садовляться знов за стіл. Хвиля мовчанки).

Г р и ц ь   (по хвилі). Гм!.. Воно так, люди добрі, все ще було би в порядку, якби не отой ревізор… Я знаю… В нас дотепер зле йшло! Трохи той завинив, трохи цей, ну, трудно… Воно з початку все так. Пізніше якось би ще направилося. А так що?.. Приїде, зробить ревізію, все вийде наверх, а тоді як ви глянете людям в очі?.. Кажіть?

С п р а в н и к   (понурив очі до землі). Ба!.. А може, він, писуню, ще не приїде…

К а с і є р   (дивиться в землю). Воно так… Часом, любцю, може щось статися…

К р а м а р   (задивився на стелю). Га, Господи Боже! А от вчора читав я в ґазеті, що десь тут… вже не пам'ятаю де, трапився страшний карамболь. Цілий поїзд розбився, а десять люда згинуло на місці…

С п р а в н и к   і   К а с і є р   (побожно зітхнули).

Н а с т я   (в хустці, з кошиком в руці, підходить навшпиньках до стола і шепче). Вже є…

Ч о т и р и   к о о п е р а т о р и   (стають всі разом з лави, нахиляють голови і півголосом питають). Хто?

Н а с т я   (голосніше). Він…

Ч о т и р и   к о о п е р а т о р и   (голосніше). Де?

Н а с т я.   Під хатою, витирає черевики, бо коло нашої комори заліз дуже в болото. Йой!.. Та то такий пан! Що ж я йому зварю!.. (Подріботіла до печі).

С п р а в н и к, К а с і є р, К р а м а р   (всі три разом з опущеними головами сідають на лаву). Приїхав!..

Г р и ц ь   (тремтячим голосом). Гм!.. Слухай, жінко, як же ти пізнала, що то він?..

Н а с т я.   Який ти, Гриню! Та ж такого великого пана можна відразу пізнати. О, такий панисько, в чорній бекеші, в капелюсі, зі скіряною торбою, аякже! Дивлюся — стоїть він коло нашої комори і щось до колодки заглядає… Ну, я собі зараз поміркувала, що то мусить бути якийсь не з тих простих… Та й питаю: ви, паночку, певно той ревізор, що мав приїхати на обрахунок до нашої куропативи? А він каже: так, так, матусю… Ну, то, кажу, ви маєте в нас ночувати. А як ваш чоловік називається? — питає. Ну, я йому повідаю, що ти, ніби, називаєшся Гринько Бульба і що ти є в тім усім головою… А він каже: так, так, дуже гарно, я там зараз прийду… (За сценою чути стукіт). О!.. Вже йде… Ой, Царице небесна! Що ж я йому зварю!.. (Порається біля печі).

П а н о к   (входить, обличчя хитре, улесливе; має малі вусики; капелюх насунений на очі; одітий в чорний плащ, під пахвою скіряна течка, черевики досить подерті). Добрий вечір! Чи тут живе голова кооперативи Гринько Бурак?

С п р а в н и к,   К а с і є р,   К р а м а р   (всі три разом стають з лави, мнуть у руках шапки та моргають до себе, що їм треба виноситися з хати).

Г р и ц ь   (рівночасно заклопотано). Гм!.. Я знаю… Воно ніби так, пане ревізоре… Тільки я не називаюся Гринько Бурак, а Гринько Бульба…

П а н о к   (дуже привітно). Так, так, Бульба, Бульба. Пан Гринько Бульба! Я так навіть маю записано. Страшно мені приємно вас пізнати. (Подає йому руку). Я називаюся… умм… так, я називаюся Ананас, інспектор Віктор Ананас! Мене прислали… так, мене прислали сюди зі Львова, щоби я зробив скок на вашу кооперативу… то значить… перепровадив у ній ревізію… Так!.. (Кладе течку й капелюх на стіл, бистро мишкує очима по кімнаті.) Ага… (До Гриця). Отже я маю в вас заночувати, пане Капуста?

Г р и ц ь.   Гм!.. Воно ніби так, пане інспекторе. Прошу, сідайте, будь ласка, та й розгостіться.

П а н о к.   Моцно вам дякую! Бачу, що ви є свій хлоп. А це (показує на Настю) певно, ваша кобіта?