Читати книгу - "Мауглі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Звідки вони прийдуть? — запитав Фао.
— А де моє людське дитинча? — поцікавився в свою чергу Акела.
— Вони прийдуть звідти, звідки мають прийти, — відповів на це Каа. — Та ви не питайте, а дивіться і чекайте. А щодо твого людського дитинчати, з якого ти взяв слово, що обрікає його на загибель, то я відповім, що малий зі мною. І якщо він досі живий, то, в усякому разі, не завдяки тобі, стара посивіла собако! Тож сидіть тут і чекайте на Червоних Собак. І подякуйте долі, що вона послала вам на захист людське дитинча і удава, який теж буде на вашому боці.
Каа повернувся і помчав назад, вгору за течією. Зупинившись в середині ущелини, він підняв голову й почав оглядати зубчасту лінію бескидів, що нависали над ним. Скоро пітон побачив вгорі Мауглі, який рухався на фоні зоряного неба. Потім почувся шум у повітрі та сплеск води. Хлопець зник під водою, а через хвилину він уже був між дивовижними згинами тіла Каа.
— Тут не варто стрибати вночі, — спокійно сказав Мауглі. — Я вже двічі тут стрибнув, щоб потренуватися. Але скажу, що це нехороше місце. Там нагорі кущі та щілини між скелями скрізь зайняті Дрібним Народцем. Біля печер, заселених ними, я поклав три купи каміння.
Коли пробігатиму тут, то, перш ніж стрибнути, переверну ногою ці купи. Це розтривожить весь Дрібний Народець і зробить його злішим.
— Слушна думка, що може з’явитися лише в голові людини, — сказав Каа. Та це зовсім зайве: Дрібний Народець і без того завжди злий.
— Але тоді вже сутенітиме, а в цей час крилаті істоти збираються на відпочинок. Червоні Собаки набагато краще полюють удень. А надвечір вони стають млявішими — ось чому я вирішив викликати їх на бій ближче до заходу сонця. Тепер вони біжать кривавим слідом Вон-Толли.
— Шуліка Ранн ніколи не минає мертвого бика, так і собака нізащо не промине кривавий слід, — сказав Каа.
— Я зроблю для них новий кривавий слід, цього разу з їхньої власної крові, й нагодую їх землею. А що ти думаєш робити зараз, Каа? Залишишся тут, доки я прийду сюди зі своїми собаками?
— Ну а що буде, якщо Червоні Собаки вб’ють у Джунглях тебе самого, або якщо Дрібний Народець уб’є тебе раніше, ніж ти встигнеш стрибнути й заховатися у воді?
— Що буде — те буде. Коли прийде Завтра, ми вб’ємо і Завтра, — відповів Мауглі приказкою Джунглів. — А Пісню Смерті співай наді мною не раніше, ніж я буду насправді мертвим. А поки — вдалого полювання, Каа!
Хлопець опустив руку, якою тримався за шию пітона, і помчав униз ущелиною, прямуючи до відмілини, де течія була не така стрімка. Він весь час голосно сміявся, його сповнювало дике захоплення. Дуже любив Мауглі тягнути смерть за вуса, як він казав, показуючи цим усім Джунглям, хто їхній володар. Раніше за допомогою Балу він не раз грабував гнізда диких бджіл, що живуть на деревах, і тому знав, що Дрібний Народець не любить запаху дикого часнику. Він зібрав жмутик цієї рослини, прив’язав його деревним волокном до пояса і після цього, не поспішаючи, пішов по кривавому сліду, залишеному Вон-Толлою. Слід цей вів від лігвищ Сіонійської Зграї на південь. Так хлопець пройшов по сліду з десяток миль, озираючись навсібіч і не втрачаючи свого веселого настрою.
— Я був Мауглі-Жабеням, — говорив хлопець сам до себе. — Тепер я Мауглі-Вовк; скоро буду Мауглі-Мавпою, а потім — Мауглі-Оленем. Врешті-решт, я залишуся Мауглі-Людиною. Го! Го!
І він голосно сміявся, граючись своїм довгим, добре нагостреним ножем.
Слід Вон-Толли, всіяний плямами темної крові, біг між дерев, які утворили цілі хащі — вони густішали в напрямку до північного сходу. Але що далі на південь ішов слід, то ліс рідшав і, не доходячи двох-трьох миль до Бджолиних Бескидів, змінювався на низькорослий чагарник. Звідси можна було бачити Бджолині Бескиди, бо в цьому напрямку місцина була зовсім відкритою, отже тут навряд чи міг заховатися навіть вовк. Досі Мауглі весь час ішов серед дерев; при цьому особливу увагу він звертав на відстань між гілками тих дерев, які росли окремо. Інколи хлопець зупинявся і навіть видирався по гілках, потім стрибав з одного дерева на інше. Так дістався він до згаданої відкритої галявини, на якій був близько години. Він уважно вивчив її з усіх боків. Потім Мауглі знову повернувся до сліду Вон-Толли, відшукав поруч зі слідом одне дерево з розлогими гілками; вибрав гілку десь за вісім футів над землею і всівся на ній, прив’язавши до гіллячки свій жмутик часнику. Після цього він спокійно розтягнувся на гілці та знічев’я став гострити свій ніж об підошву ноги.
VIБлизько опівдня, коли спека сильнішала, Мауглі почув тупіт численних лап, і одночасно до його носа вітер доніс гострий запах, найогидніший запах, яким тхне зграя Червоних Собак. Скоро з’явилися й самі собаки; вони неквапно, але впевнено бігли по сліду Вон-Толли. Мауглі дивився на них згори й бачив, що вони майже удвічі менші за вовків. Але він знав, що, хоча Червоні Собаки мають порівняно невеликий зріст, у них дуже сильні лапи і міцні зуби. Коли гостроносий ватажок, що біг попереду зграї, схиливши морду до землі, наблизився до дерева, на якому сидів хлопець, Мауглі гукнув йому звичне вітання Джунглів: «Вдалого полювання!»
Ватажок зупинився і підвів голову. Зупинилися і його товариші, що йшли за ним. Скоро зібралася величезна юрба Червоних Собак, які вирізнялися низько опущеними хвостами, міцними лапами, підтягнутими боками і криваво-червоними мордами. Всі вони мовчки дивилися на Мауглі. Ці собаки взагалі мовчазні тварини, такі вони й у себе, на Декані. Навколо дерева зібралося сотні з дві Червоних Собак. Однак ватажкам скоро набридло чекати, поки всі дивилися на хлопця, і вони знову почали жадібно обнюхувати слід Вон-Толли, готуючись вести свою зграю
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мауглі», після закриття браузера.