Читати книгу - "Вийди і візьми"

Першим поривом було зайти в цей новий будинок, піднятися на другий поверх і подзвонити в двері помешкання з надією, що вони відчиняться і на порозі постануть її знайомі, відреставрувавши свою власну історію й історію Матильдиних із ними стосунків, проте ноги зненацька понесли далі, вбік, геть від базару. Незчулась, як опинилася перед сходами, що вели до кованих металевих дверей, обидві частини яких стояли навстіж, мовби запрошуючи досередини. Матильда ступила на кам’яну плиту, що випиналася назустріч, потім на другу, третю.

На вході горбилися прохачі, скоцюрблені чоловік і жінка — наче скульптури, що, згідно із задумом, належали до ансамблю; вони шамкотіли і простягали руки, канючачи милостиньку. Матильда міцніше притиснула до себе картату сумку, на дні якої покоїлися томики без присвят і яку марно пробувала здати назад у мережу «ВСЕ ПО 2 ГРИВНІ» після того, як в іншому місці побачила такі самі по гривні п’ятдесят. Із вікон під склепінням лилося всередину сонячне світло, а в нішах панували маєстатичні півсутінки, на тлі яких витанцювало свічкове полум’я. З кожним промовленим пошепки словом образ Божий осяювався яскравішим ореолом, лагідна доброта його усміхнених очей зачарувала Матильду, через що збилася з ладу, злякалася і, не доказавши молитви, дременула; їй услід закалатали дзвони, кожний бамкіт штовхав стусаном, відносячи далі й далі, доки, опинившись у скверику, знеможено опустилася на лаву.

До неї зверталися, освідомлюючись, чи з нею все гаразд, на що Матильда закивала — вона тільки присіла перепочити, відсапатися, почитати книжку, так, книжку, вона мацала навколо рукою, шукаючи торбу, з якої дістала томик і, розчахнувши першу-ліпшу сторінку, втупилася в написане, тоді як чуйна пара, перезирнувшись і стенувши плечима, рушила своїм шляхом. До Матильди ще долинув мелодійний жіночий голос, якому відповідав чоловічий; обоє гомоніли про неї, від чого Матильда ще глибше втупилась у сторінку і літери почали розпливатися, наче свинець топився на сонці. ТІЛЬКИ ТОБІ, ТОБІ ОДНІЙ, СКАЗАВ ВІН, УКЛЯКНУВШИ… Матильда затріснула книжку.

Розмістилася біля гастроному, який видався їй таким рідним, як для заблукалої у водних стихіях шлюпки бухточка. Тут із розміреною невпинністю пульсувало життя, щодня на тротуарі розкладали товар перекупки, а наприкінці тижня селянки з поближніх сіл приторговували молоком, сиром і зеленню. Матильда поклала книжки на розпластану на землі сумку, неподалік від перекупки з пачками цигарок, які та за найменшої небезпеки ховала за пазуху.

Навколо торгівки смаженим соняшником, яка безперестанку їла й плювала, за день назбирувалося повно лушпиння. Поблизу метушилися голуби, вряди-годи якому-небудь одчайдухові горобцеві щастило поцупити насінину, тоді торгівка вибухала прокляттями. Зрідка перехожі зупинялись, і вона відмірювала соняшник у газетний скрутень.

Найжвавіше точилася торгівля цигарками, і тільки книжок не потребував зовсім ніхто. Насінниця пішла, прихопивши з собою ящик і стільчик — із тих компактних і складаних, що їх беруть на відпочинок. «Гріє задницю, потім торгує», — буркнула перепродувачка цигарок. Матильда стрепенулася, не готова до подібних одкровень. Потрактувавши мовчання як заохочення, цигарниця провадила: «А гранчак… Від її чоловіка — отого, який уночі, мов той вовк заводить. Поцупив у забігайлівці, а вона в нього конхвіскувала. Кажуть, лупцює сердегу. Нібито через неї і спився — а який красень був…». Мрійливий тон останніх слів нагадав Матильді осінню квітку, що, блякнучи, відлунить весною.

«Ви підіть на книжковий базарчик», — узявши у перекупки цигарки із покрученою назвою ҐОЛУАЗ, незнайомець став першим і єдиним перехожим, який заговорив до Матильди, й хоча не зацікавився жодною з викладених книжок, Матильда була невимовно вдячна. А вночі їй снився город і сонях. «Я тебе розбудив, бо вже ранок, — сказав, колихаючи жовтогарячим волоссям. — Твій ранок, Матильдо: ти не маєш права його проспати». Тому, що народилася навесні, батько з матір’ю називали її Весняною Квіткою. «Потруси мене», — мовив. Матильда не змогла до нього торкнутися, і тоді сонях сам струснув палахкою чуприною. Зачерпнувши зернини, що сипались і сипалися, Матильда побачила, що тримає в долоні друковані літери.

Змарнувавши тиждень і ладна розлучитися з книжками за символічну ціну, ба навіть подарувати їх, якби лише хтось поцікавився, зупинився, узяв до рук, Матильда знову вирушила на пошуки, попростувавши тим шляхом, що й попереднього разу, лише тепер уже не роззиралася на будинки, не згадувала ні ангелів з оббитими крилами та спотвореними лицями, ні знайомих, які з перспективи часу і змін, що зазнала урбанна субстанція однаковою мірою, як життя і пам’ять, що все це тримає, могли тепер сприйматися за епізод дійсний так само, як і за вигаданий. На перехресті Матильда підвела погляд рівно настільки, аби побачити, що показує світлофор, мерщій сховавшись від сліпучої позолоти церковних бань, куди знову тягла її невидима сила, якій не змогла б опертися, якби не згадка про недавню пригоду, що спонукала її до такої ганебної втечі.

Й ось закінчилися церкви та будинки, обірвавшись раптово, над подолом, на весь обшир заполонений ринком, чиї ятки й центральне шатро нагадували табір кочівників, що стали на перепочинок. Із наближенням виразнішала строкатість запахів і товарів, лункішали голоси вантажників, вимагаючи звільнити прохід. Чим тільки не торгували на ньому, який розрісся, поглинувши прилеглі території, давно і повністю проковтнув пустище, розчищене свого часу під спорудження житлового масиву, замість якого, зведеного загальним занепадом нанівець, ріс, мов на дріжджах, базар.

Ряди за рядами тяглися промислові товари, ятки зі спідньою білизною та весільними сукнями, головними уборами і спортивним взуттям, одяг переходив у побутову хімію, турецькі мила, що пахли доокіл інтенсивними ароматами, французькі парфуми з етикетками відомих і мало відомих виробників, пластикову тару й розмаїті оздоби, невичерпний кіч, який наповнював вільний простір за склом родинних креденсів, порцелянові коники і склодувні жуки, гіпсові янголи і статуетки міфологічних красунь, декоративні тарелі й перламутрові вазочки. Далі основною та найбільшою площею заволоділи продуктові товари, починаючи від картоплі й закінчуючи копченою сьомгою, знайомою «РЯБОЮ», де в вітрині лежали виставлені напоказ курячі грудки, задерті догори лапки, складені копицею печінки і серця. Тільки кутка, в якому пропонували би книжки, найглухішого і найтемнішого, не було на всьому цьому бенкеті, що його на ніч призупиняла своїм скреготом велетенська брама. Матильда рухалася між рядами, притискаючи книжки до себе, мов близнюків-немовлят. Її сприйняли за сектантку, одну з тих, які