Читати книгу - "Королівство шахраїв"

— Перепрошую? — не зрозуміла жінка.

— Нічого, — пояснила Ніна равканською. — Він казав, які чарівні равканські жінки у віці.

Жінка вишкірилася в усмішці, якій бракувало зубів, і зміряла Матаяса згори вниз оцінювальним поглядом.

— Фієрданці завжди були моєю пристрастю. Запитай його, чи він не хоче погратися в принцесу і варвара, — зареготала вона.

— Що вона сказала? — перепитав Матаяс.

Ніна закашлялася й потягла його за руку геть.

— Вона сказала, що ти дуже приємний парубок і прикраса фієрданської раси. Ух, дивися, млинці! Я цілу вічність не їла пристойних млинців.

— Це слово, яке вона сказала: «бабінк», — зауважив він, — ти називала мене так раніше. Що воно означає?

Ніна зосередила увагу на стосі тоненьких, мов папір, налисників із маслом.

— Це означає «солодкий пиріжок».

— Ніно...

— «Варвар».

— Я просто запитав, не треба прозиватися.

— Ні, «бабінк» означає варвар. — Матаясів погляд смикнувся назад до літньої жінки, обличчя знову затягнув похмурий вираз. Ніна схопила його за руку. Це скидалося на намагання втримати брилу. — Вона не ображала тебе, присягаюся.

— Варвар — це не образа? — перепитав він гучніше.

— Ні. Гаразд, так. Але не в цьому контексті. Вона хотіла знати, чи не хочеш ти погратися в принцесу і варвара.

— Це така гра?

— Не зовсім.

— Тоді що це?

Ніна не могла повірити, що насправді збирається спробувати пояснити, що це. Коли вони рушили далі вулицею, вона озвалася:

— У Равці є кілька популярних історій про, гм, хороброго фієрданського воїна...

— Справді? — не повірив Матаяс. — Він герой?

— Можна й так сказати. Він викрадає равканську принцесу...

— Такого б ніколи не сталося.

— В історії сталося, і, — Ніна відкашлялася, — вони проводять багато часу, знайомлячись одне з одним. У його печері.

— Він живе в печері?

— Це дуже гарна печера. Хутра. Прикрашені коштовностями кубки. Медовуха.

— Ах, — схвально відгукнувся хлопець, — скарбниця, яку Ансґара Могутнього. Вони стають союзниками, правда?

Ніна взяла з іншої ятки пару вишитих рукавичок.

— Вони тобі подобаються? Може, переконаємо Каза надіти щось із квіточками? Це освіжить його вигляд.

— І чим закінчується історія? Вони б’ються в битвах?

Ніна кинула рукавички назад на купу, втративши надію.

— Вони знайомляться одне з одним інтимно.

У Матаяса відвисла щелепа.

— У печері?

— Розумієш, він дуже розсудливий, дуже мужній, — поспіхом додала Ніна. — Але закохується в равканську принцесу, і це дозволяє їй виховати його...

— Виховати його?

— Так, але аж у третій книжці.

— Їх три?

— Матаясе, хочеш сісти?

— Ця культура огидна. Сама думка про те, що равканка може виховати фієрданця...

— Заспокойся, Матаясе.

— Напевно, я напишу історію про ненаситних равканок, які полюбляють напиватися, скидати одяг і виносити непристойні пропозиції нещасним фієрданцям.

— Оце вже схоже на вечірку. — Матаяс похитав головою, проте Ніна помітила, як посмішка розтягла його губи. Вона вирішила скористатися перевагою. — Ми можемо якось пограти, — пробурмотіла вона так тихо, щоб не почув ніхто навколо.

— Швидше за все, не можемо.

— Якось раз він купає її.

Матаяс уповільнив ходу.

— Для чого йому?..

— Вона зв’язана, тож йому доводиться.

— Помовч.

— Уже наказуєш мені. Дуже по-варварськи з твого боку. Або ми можемо заплутати все. Я буду варваром, а ти — принцесою. Але тобі доведеться значно більше зітхати, тремтіти й кусати свою губу.

— А як щодо того, щоб укусити твою губу?

— Тепер ти вже доганяєш, Гелваре.

— Ти намагаєшся відтягти мою увагу.

— Намагаюся. І це працює. Ти вже два квартали не вирячуєшся ні на кого. І, диви-но, ми прийшли.

— Що тепер? — поцікавився хлопець, роздивляючись натовп.

Вони прийшли до якогось занепалого на вигляд шинку. Перед ним стояв чоловік із візком і продавав звичні ікони й невеличкі статуетки Санта-Аліни в новому образі: Аліна здійняла кулак і тримає в руці гвинтівку, а під її черевиками — розчавлені тіла крилатих волькр. На постаменті статуетки було написано «Ребе два Волькшія» — «Донька Народу».

— Чи можу я вам допомогти? — поцікавився чоловік равканською.

— Доброго здоров’я молодому Королю Ніколаї, — теж равканською відізвалася Ніна. — Нехай буде тривалим його царювання.

— Із легким серцем, — відповів чоловік.

— І міцним кулаком, — додала Ніна, завершуючи пароль.

Яточник озирнувся через плече.

— Коли зайдете, сідайте за другий столик ліворуч. Якщо хочете, замовте щось. Незабаром до вас хтось підійде.

У шинку після яскравості ринкової площі було темно і прохолодно, тож Ніні довелося покліпати, щоби розрізнити інтер’єр. Підлога була вкрита тирсою, а за кількома невеличкими столами зібралися люди, ведучи розмови за кухлем квасу й тарелем оселедцю.

Ніна з Матаясом сіли за порожній столик.

Позаду них гупнули двері шинку. Тієї ж миті всі відвідувачі відсунулися від столів, поперевертавши стільці на підлогу, і націлили на гостей зброю. Пастка.

Не задумавшись ані на мить, Ніна з Матаясом скочили на ноги і стали спиною до спини, готові до бою, — Матаяс зі зведеним пістолем, а Ніна підвівши руки.

Із затильної частини шинку з’явилася дівчина в каптурі та з піднятим комірцем, що затулив мало не все обличчя.

— Заспокойтеся, — сказала вона, зблиснувши в тьмяному світлі золотистими очима. — Немає причин для бійки.

— Тоді для чого вся ця зброя? — запитала Ніна, затягуючи час.

Дівчина підвела руку, і Ніна відчула, як поволі сповільнюється її пульс.

— Вона Серцетлумачниця! — крикнула Ніна.

Матаяс витяг щось із кишені. Ніна почула клацання і свист, а вже за мить повітря сповнилося темно-червоним маревом. Невже Вілан зробив для Матаяса сутінкову бомбу? Цією технікою користувалися дрюскелле, щоб вистежити Серцетлумачників Гриші. Під прикриттям марева Ніна зігнула пальці, сподіваючись, що сила відгукнеться. Від тіл, що їх оточували, вона не відчула нічого — ані життя, ані поруху.

Але на краєчку своєї свідомості Ніна щось помітила, якесь геть інше усвідомлення, холодну западину глибокого озера, підбадьорливе потрясіння, яке, схоже, розбудило її клітини. Відчуття було знайоме: вона відчула щось схоже, коли вбила вартового в ніч викрадення Еліс, але це було значно сильніше. Воно мало форму й текстуру.

Дівчина дозволила собі зануритися в холод, наосліп жадібно потягнутися до відчуття неспання та простягнула руки не лише завченим, але й інстинктивним рухом.

Вікна