Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Крізь сон дівчата чули, як виїхали до Лубен дві машини з гостями. Стелла голосно давала настанови Ользі як і що тій робити. Так голосно, що у Жанни було відчуття, ніби вона промовляє їй самій все це персонально на вухо, схилившись над ліжком.

Коли машини поїхали — настала тиша. Дрімота охопила їх знову. Раптом, у двері хтось наполегливо затарабанив.

— Дайте поспати! — крикнула Жанна, ховаючи голову під подушку.

Злата підвелася і, розправивши довгу футболку, яка слугувала їй за нічну сорочку, відчинила двері.

— Максиме? — вона здивувалася.

— Злато, привіт, можеш спуститися? — він переминався з ноги на ногу й був чимось дуже стурбований.

— Так, зараз переодягнуся й прийду, час є? — отримавши кивок на знак згоди, вона зачинила двері, зняла сорочку, натягла шорти, футболку, причесалась, стягла волосся у хвіст.

— Що б там не трапилося — без мене. Окей? — Жанна вилізла з-під подушки.

— Добре.

Спустившись вниз, Злата побачила повністю знесилену Ольгу з великою мискою у руках, над якою та схилялася при підступаючих поривах блювоти.

— Привіт… — знесилено вимовила Оля.

— Привіт. Що з тобою?

— Я не знаю... Хотіла розбити яйця на омлет: Стелла сказала приготувати саме його, і мене знудило, — вона знову схилилася над мискою. — Як згадаю, так і… — знову порив.— Я не можу готувати, Злато, просто не можу…

— Добре, я зрозуміла, я приготую сніданок. Можливо, не омлет, а просто яєчню..

— Ох, не треба про їжу! — почала благати Оля.

— Я зрозуміла. Максиме, виведи її з кухні на свіже повітря, нехай вмиється. Не хвилюйтеся, я все зроблю. Скільки нас лишилося?

— Шестеро: я, Ольга, ти з Жанною і Артур з Ніколасом. Ввечері мають повернутися сини Ніколаса і Борис з хлопцями. Тоді буде дванадцятеро.

— Добре. Йдіть.

Злата провела подружжя замисленим поглядом. На годиннику 7:15. Треба щось швиденько придумати.

Передусім Злата вирішила дістати з верхньої полиці коробку зі скарбами. Спеції…

Оскільки зросту їй бракувало — притягла табурет, залізла і витягла на світ "таємну скриню", яку Артур минулого разу повернув на місце.

Розглянувши вміст коробки, дістала мускатний горіх і мелений коріандр. Чорний перець стояв у млинку на столі. Це була єдина спеція, яку використовувала Стелла Аркадіївна.

Відчинила холодильник. Що б тут цікавого знайти? Копчена грудинка. Дивно, звідки вона тут і хто її бачив на столі, ту грудинку? Але її наявність радувала. Буде яєчня майже з беконом... і салат. Поживно і корисно. Для сніданку — саме те.

Злата так захопилася готуванням, що не помітила Ніколаса і Артура, котрі зайшли до їдальні і, лишившись не поміченими, зацікавлено спостерігали за нею, присівши за стіл. Рухаючись від плити до стільниці, нарізаючи салат, перемішуючи бекон на пательні, Злата розмовляла з кухонним приладдям і їжею.

— Так, зараз я тебе перемішаю. Який ти рум'яний. Ще трішки і додам до тебе яйця. Так. Зелень. Ой, дощечко, щось ти зовсім нещасна, скільки років ти тут працюєш? Мабуть, скоро тобі вже буде пора на пенсію, але зараз у мене до тебе є одна важлива справа…— Злата поклала на неї зелень і почала нарізати, — Беконе, ти готовий, зараз ми до тебе додамо яйця, — вона розбила на велику пательню дванадцять яєць. — Отак, всі цілі, ніхто не луснув, молодці. Сіль, спеції. Накриваємо вас тут усіх кришкою. Салат. Так, що ще додати? Редис. Десь ти тут був… — вона повернулася до ящика з овочами і помітила Ніколаса і Артура. Вмить почервоніла як помідор.

— Вибачте, я думала що я тут сама…

— Злато, тобі нема за що вибачатися, ти так мило розмовляєш, коли готуєш. Зізнаюся, я теж розмовляю на кухні, як і ти. Було приємно побачити, що я такий не один, — Ніколас усміхнувся, і на губах Злати з'явилися збентежена усмішка.

— Так, це було дуже мило, — Артур підвівся і пішов до неї, — не знав, що сьогодні готуєш ти.

— Ольга погано почувається, тому Максим мене розбудив, і я…

— А що з нею? — запитав Ніколас.

— Я думаю, що вона вагітна, — сказала Злата і, зустрівшись поглядом з Артуром, опустила очі.

— Треба піти глянути, що там, може треба в аптеку з'їздити, — Ніколас пішов надвір.

— Чому ти вирішила, що вона вагітна, а не отруїлась варивом Стелли вчора? — запитав Артур, підійшовши до неї впритул.

— Вони вже рік одружені. Обоє мріяли про дитину. Про багатьох дітей, насправді, але у Ольги були проблеми. Вона лікувалася... Думаю, що лікування нарешті допомогло…

— Це приємно, коли мрії збуваються, — сказав Артур, задумливо дивлячись на її губи.

— Мабуть, — ледь промовила Злата і одразу ж відчула палкий і жадібний поцілунок Артура. Відповіла на його натиск, просто розчиняючись у ньому.

— Я скучив, — прошепотів він, завершивши поцілунок.

— Я теж, але… мені треба готувати…

— Я знаю. Можу допомогти.

Почулися кроки, і Жанна увірвалася до їдальні, як буревій. Злата зробила крок убік, відступаючи від Артура.