Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

— Вибач, любий. Мені потрібно відійти, — тихо говорить до батька і йде до вбиралень.

За столиком ми залишаємося вдвох, і я чекаю, що батько захоче обговорити своє рішення. Я ж його сім'я. Але він бере мобільний і занурюється у справи. Як завжди...

— Ти справді хочеш одружитися з нею? — не витримую і запитую напряму.

Тато підіймає на мене очі. Він не здивований запитанням, швидше навпаки, наче чекав його.

— Сашо, ти вже доросла дівчина. І розумієш, що чоловікові потрібна поряд жінка. І я її знайшов.

— Чому саме Христина?

— А що з Христиною не так? — він відкладає убік гаджет і дивиться мені прямо в очі.

— Вона ж з тобою через гроші. Невже не бачиш?

— Не переживай, ми складемо шлюбний договір, — наче відмахуючись, каже тато.

— Тату, я не про це...

— Сашо, твоя ревність виглядає смішно. Тобі не п'ять років, і ти повинна зрозуміти: у мене є особисте життя, — грізно вимовляє тато.

Очі печуть від сліз, які я тримаю в собі. Розумію, що зараз не стримаюся, тому просто встаю і йду на терасу.

Мені потрібно заспокоїтися.

Але зупиняюся біля самих скляних дверей. Вони не зачинені, але опущені жалюзі не дають змогу бачити все. За тінями помічаю на вулиці фігури двох людей, а за голосом розумію, що там стоїть Христина.

Спочатку хочу піти, але інший голос змушує завмерти на місці.

— Я нічого не забув. Такий урок неможливо забути, — це голос Давида.

“Не забув…” Серце стискається від того, що я чую.

— Милий, я зрозуміла, що тоді так потрібно було. Знаю, поводилася погано, але готова виправити цю ситуацію. Ти ж знаєш, я вмію бути хорошою дівчинкою...

Дивлюся, як Христина наближається до чоловіка, а Давид навіть не зупиняє її, і щокою котиться одинока сльоза.

Не хочу бачити цього, тому розвертаюся і швидко йду геть.

Зараз я хочу опинитися у своїй кімнаті, але потрібно повернутися за стіл. Вибору у мене немає. 

Тому тихо проходжу через зал і сідаю на своє місце. Тато знову дивиться у телефон. Мигцем кидає на мене погляд і знову опускає очі.

Беру у руку виделку і колупаю гарно викладений на тарілці десерт. Чую, як до столика наближається Христина. Стукіт її шпильок важко не почути.

Батько відразу підіймає погляд, відкладає мобільний і підводиться з місця. Допомагає сісти тепер вже нареченій і шепоче їй щось на вухо, від чого дівчина голосно сміється.

Вони починають обговорювати, куди поїдуть у медовий місяць, а я просто поринаю у свої думки. Та проблема в тому, що всі мої думки крутяться навколо того, що я почула і побачила на терасі.

Чому Давид не відштовхнув її? Це питання не дає спокою.

Невже в нього ще залишилися до Христини почуття?

Що в ній такого, що чоловіки втрачають голову?!

***

В автомобілі весь час дивлюся у вікно. Батько майже нічого не говорить, зате новоспечена наречена не замовкає. Здається, у неї вже давно був план її весілля, а зараз вона просто озвучує все, що потрібно для її мрії.

Дивує, що тато жодного разу не заперечив їй. 

Сукня, ресторан, весільний кортеж, виїзна церемонія, кількість гостей... Його все влаштовує.

— Сашенько, ти ж будеш моєю дружкою? — хапає мене за руку Христина, і я просто відкриваю рота від здивування.

Дивлюся на білосніжну усмішку дівчини та розумію, що вона знущається. Просто вирішила остаточно вивести мене з себе.

— Не думаю, що це гарна ідея, — ціджу скрізь зуби.

— Оф, коханий, повпливай на свою доньку, — дує губи Христина, обіймаючи тата.

Він дивиться на мене, але мовчить.

— Давай ти подружок своїх запросиш. Саша не любить всього цього.

Дякувати богу, він хоч це мене не змусив робити. Полегшено видихаю.

Приїхавши додому, відразу йду до себе в кімнату. Не хочу нікого бачити та чути. Знімаю сукню та одягаю улюблену піжаму. Сідаю на ліжко і беру в руки телефон.

“Принцесо, пообідаємо разом? Я викраду тебе з занять.”

Дивлюся на повідомлення від Давида з сумом.

Стукіт у двері привертає мою увагу. Кладу телефон на тумбочку і запрошую увійти того, хто в коридорі.

Та коли в кімнату заходить Христина, дуже дивуюся. От кого, а її я не чекала побачити.

Дівчина вже встигла переодягнутися у коротку шовкову сорочку бежевого кольору, а зверху накинула халат з такого ж матеріалу. Волосся розпущене і спадає світлими пасмами по плечах, а на ногах теплі, пухнасті капці.

Так, вона гарна. Але хіба ж це головне?

— Сашко, я хотіла з тобою поговорити...

Її очі опущені, пальці тереблять поясок халата, на обличчі немає усмішки. Що це з нею?

— Говори, — кажу спокійно.