Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Навіть вночі вони полонили своєю глибиною. Колись я не розумів, як такі дивовижні очі, в яких можна було потонути і не виринути, могли дістатися такій як Хоменко, а зараз – розумів, що більше нікому у цілому світі вони не підійшли б так, як їй.  

– Власе? – знову звернулася до мене, переводячи свій голос до рівня шепоту.

Я стояв, дивився на неї і розумів, що зараз той самий момент, який може змінити все, але чи справді я цього хочу? Чи готовий відмовитися від усіх своїх переконань і піддатися бажанню, що з'явилося не так давно, але вже встигло намертво закріпитися в моїй голові?

І тут мені згадався Сіворський… Тільки на секунду я уявив, що Хоменко справді завтра до нього приїжджає. Уявив, як він торкається її, як цілує, знімає одяг, як вона мліє у його обіймах… Уявив і всередині утворилося таке цунамі з відчуттів, що я мало не задихнувся. Лють, гнів і… Все змішалося, але у цьому сумбурі я зрозумів одне: я не хочу, щоб її торкався хтось інший! Не хочу, щоб хтось відчував смак її поцілунку. Не хочу, щоб до когось ще вона так притулялася, як до мене вчора.

– Ти поїдеш до Сіворського? – спитав швидше, ніж взагалі сформувалася думка про питання.

Я просто повинен знати, що вона відповіла на ту довбану пропозицію.

– До Сіворського? – спантеличено відповіла. – Ти чув ту розмову?

– Так чи ні, Хоменко?

– І що ти хочеш почути? – раптом перейшла вона на крик. – Що я збираюся лягти під підстаркуватого олігарха, щоб наша компанія отримала тендер? Що я маю в першу чергу думати не про себе, а про перемогу? Так от знаєш, що я тобі скажу?! Можеш мене прямо тут звільнити, але я не збираюся так низько падати. Навіть заради Фієрі. І так, я вже послала Сіворського, тож тепер він може спокійно прибрати нас з відбору. Ось така я безвідповідальна, Гордич. Задоволений? А тепер – забирайся геть. Я не збираюся просити вибачення чи змінювати своє рішення! – бачив, що закінчувала говорити просто на останньому подиху, а потім взагалі розвернулася і продовжила свій шлях, не чекаючи моєї відповіді.

А я стояв… Стояв і посміхався, наче ідіот. Вона відмовила! Боже, найбільше зараз я боявся почути, що вона погодилася, тож ці слова – це…

Відчуваючи нереальний приплив сил, я просто перестав контролювати свої дії. В декілька широких кроків наздогнав білявку, різко розвернув до себе і впився в бажані губи. Солодкі, м’які, гарячі губи, що моментально ожили під моїм натиском. 

Хоменко відповідала з не меншим бажанням і з кожним новим рухом притискалася до мене сильніше й сильніше, доводячи мене до стану, коли абсолютно все одно, що відбувається навколо.

Хочу її.

Так сильно, що, здається, зараз вибухну.

Не знаю, що зі мною трапилося. Можливо, в мене дійсно якісь проблеми з головою, але тепер я чітко розумів, що ця білявка стала моїм власним сортом найсильнішого наркотику.

Знаю, що не варто цього робити. Знаю, що не варто піддаватися такій слабкості, але нічого з собою зробити не можу. Як і тоді в кабінеті, в мене просто поїхав дах.

Поцілунок ставав все пристрасніше і глибше… Я вже був готовий віднести білявку в авто, щоб нарешті перестати себе стримувати, але тут несподівано в нашу сторону почала їхати чужа автівка.

– Власе, зупинись, – теж помітила її Ніка і зробила спробу відсторонитися, та я не дав.

– Дай мені хвилинку, – прошепотів, намагаючись вирівняти дихання.

– Що ми робимо? – ледь чутно спитала і ще сильніше притиснулася до мене, а я…

– Якби ж я тільки знав, Хоменко, – відповів, цілуючи її волосся, – якби ж я тільки знав…