Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пізно вечором, дорогою до каюти Ліну охопила слабка тривога: вона боялась залишатись з ним сам на сам. Тому, коли за ним зачинились двері, дівчина довго не чекаючи, повернулась до Вадима і, запинаючись, проговорила:
- Треба вирішити як ми спатимемо, - ховала від нього очі.
- В спальні, на зручному ліжку, - відповів, наче вона задала очевидне запитання і сумнівно звузивши очі додав. - Ти ж не хочеш, щоб я весь тиждень спав сидячи на цьому?
Вадим кивнув в бік невеликого дивана у вітальні.
- Десь я це вже бачила... – задумливо протягнула дівчина, але відразу заговорила про ідею, що з’явилась. – То може на підлозі? А як ні, то я там спатиму.
- Ні я ні ти не спатимемо на підлозі. Тільки спробуй і я тебе вночі перенесу до себе в ліжко.
- З тобою не можливо вести діалог, - застогнала дівчина.
- Все зі мною просто. Роби так як я сказав і буде тобі добре, а зараз іди в душ і лягатимемо спати.
Ліна подивилась на нього жалісним поглядом, але його твердий і рішучий не залишав шляхів до відступу. Вона подивилась на ліжко:
- Добре, щось придумаю, - зітхаючи погодилась.
Після того, як Ліна вийшла з душової і туди пішов Вадим, вона взялася нишпорити і заглядати у всі шухляди і шафи і таки знайшла те що шукала – два теплі покривала. Вона швиденько оформила щось на кшталт перегородки по центру ліжка і, ввімкнувши нічний світильник на одній із тумбочок, лягла на протилежній стороні ліжка з твердим наміром швидше заснути.
Коли Вадим зайшов після душу до спальні і побачив «витвір» Ліни, це викликало в нього тільки розчулену усмішку. Вона йому нагадала дитину, яка думає, що ковдра врятує її від монстра.
Він вимкнув світло і обережно ліг на виділену йому частину ліжка. Дівчина лежала на боці, лицем в протилежний бік. По її спокійному, рівномірному диханні Вадим зробив висновок, що вона спить, а до нього сон не йшов. Йому знову нестерпно захотілося торкнутися її, хотілося згребти в свої обійми, а вже може потім заснути. Вадим вилаявся в думках і повернувся до неї, забрав скручене між ними покривало, присунувся впритул і обережно, щоб не розбудити, обняв, поклавши долоню на живіт.
Коли Ліна відчула на своєму тілі його дотик, то остаточно вирвалась з дрімотного стану. Вона широко розплющила очі і не кліпаючи дивилась на освітлену вечірнім світлом стіну перед собою. Дівчина сподівалася, що ще трошки і він засне і вона тихенько вилізе з-під його обіймів. Чи хоче вона цього? Краще про це не думати.
«Тільки б він швидше заснув, - молилась в думках, - бо...».
Ніхто не почув її молитов.
Вадим почав несвідомо, легенько погладжувати її живіт і як вона не старалась не звертати на це уваги, та зрадливе тіло реагувало. Реагувало сильніше ніж хотілося. В місці, де торкалися його пальці, виникали млосні, гострі хвилі, які проймали тіло і туманили свідомість. Вона не могла справитися зі своїми відчуттями.
Вадим почув як почастішало її тихе дихання – не спить. Здоровий глузд шепотів: «Припини, відвернись». Але він був наче наркоман, який твердить: «Ще одна доза і я кидаю». Її тіло, вона вся била його наркотиком, від якого, як виявилося, він не вилікувався.
Вадима розривало на шматочки від бажання, але він лежав нерухомо тільки продовжував гладити її вганяючи обох в агонію.
Його рука повільно піднялась по тілу до грудей дівчини і так же ліниво, ледь торкаючись продовжила гладити.
Ліна тихенько-безпорадно застогнала – тіло більше не належало їй. Десь внизу живота «народжувались» хвилі, які проймали до кінчиків пальців. Відчуття наростали, ставали нестримними, неконтрольованим, всепоглинаючими. В якусь мить одна з ниточок тугого вузла всередині розірвалась, і він розійшовся млосними, всеохоплюючими хвилями п'янкої насолоди.
Вадим почув як Ліна безрадно скрикнула, ховаючи обличчя в подушку і здавалося, що він і сам зараз приєднається до неї.
Він міцніше притиснув її до себе і зарився лицем у їх ароматне волосся. Вадим заплющив очі, намагаючись сконцентруватися на мізерних залишках самоконтролю. Її тіло трохи обм’якло під його руками. Ліна, ще важко дихаючи, несподівано розвернулась до нього і міцно притиснулася до його грудей. Вадим почав цілувати її волосся на маківці, висок, вушко, шию. Поцілунки ставали хаотичними, нестямними. Він торкнувся губами її губ. Всі кордони впали. Поцілунок ставав диким, грубим, ненаситним, владним. Поцілунок з присмаком гіркої приреченості. Ліна безпорадно, безладно хапалась за його плечі, спину, стискала в кулачках його волосся шукаючи опори, шукаючи порятунку від тих божевільних відчуттів, які розривали її на шматочки. Вадим так же безладно, грубо гладив її тіло. Він просунув руку між її міцно стиснутих стегон і обережно опустився вниз. Він торкнувся її чутливих складок крізь тканину піжамних шортів і злегка натиснув. Ліна різко вигнулась і скрикнула йому в губи, розриваючи поцілунок. Більше терпіти цю агонію не було сил. Він відсторонився від неї і вона захникала. Вадим схопився за краї її білизни і грубо зняв з дівчини. Він дивився на її оголене тіло і здавалося, що серце може не витримати від бажання опинитися в ній. Він зняв боксери і схопив її за зігнуті в колінах ноги та притягнув до себе. Ліна вперше так явно побачила оголеного чоловіка. Вона з завмиранням серця розглядала його рельєфне тіло в напівтемноті. Одне його плече видалося занадто темним, але думка одразу зникла під тиском інших. Її погляд опустився нижче і серце знову завмерло. Він здавався їй таким великим. Всюди великим... Несподівано виринув спогад про її – їх перший раз, провокуючи хвилювання.
Вадим застиг, побачивши, як Ліна його роздивляється. Він дозволив собі цю солодку муку спостерігати за тим, як захоплено-схвильовано блистять її очі. Він взявся руками за її зігнуті в колінах ноги і розсунув їх. Потім нахилився над Ліною, шукаючи її поцілунку. Її прохолодні, тремтячі пальчики торкнулися його плеч. Вадим притиснувся до неї і Ліна відчула кам’яну ерекцію його члена, який зараз опиниться в ній.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі барви неба, Хелена Власенко», після закриття браузера.