Читати книгу - "Заповіти"

— Якщо ти справді так вважаєш, то духовно маєш усі передумови для того, щоб дуже добре влаштуватися тут, в Ардуа-холі, — промовила Тітка Елізабет. — Я голосуватиму за те, щоб узяти тебе на випробний термін. Через шість місяців ми побачимо, чи це життя — насправді та дорога, для якої тебе обрано.

Я багато разів їй подякувала, раз у раз повторювала, яка я вдячна, і вона, схоже, була вдоволена.

Розмова з Тіткою Геленою була не особливо змістовною. Вона щось писала в нотатнику і не дивилася на мене. Сказала, що Тітка Лідія вже все вирішила, тож, звісно, вона із цим погодиться. Натякала, що я нудна і марную її час.

Інтерв’ю з Тіткою Відалою було найтяжчим. Вона була однією з моїх учительок і вже у школі мене недолюблювала. А тепер сказала, що я ухиляюся від виконання свого обов’язку, і якщо дівчині дано жіноче тіло, вона зобов’язана запропонувати його як священну жертву Господу заради слави Гілеаду й людства і для виконання завдання, яке приписане таким тілам від самого Творення, бо такий закон природи.

Я сказала, що Господь дав жінкам й інші таланти, як-от ті, якими він наділив її. Вона запитала, про що йдеться. Я відповіла, що це дар уміння читати, яким обдаровано всіх Тіток. Вона сказала, що Тітки займаються святим читанням у служінні всьому тому, про що йшлося раніше (вона знову все це перерахувала), — і чи вважаю я себе достатньо очищеною для цього?

Я відповіла, що прагну будь-якої тяжкої роботи, аби стати такою Тіткою, як вона, бо ж вона осяйний приклад, і я поки зовсім не чиста, але милість Божа і молитви приведуть мене до чистоти, хоч я й не сподіваюся сягнути рівня, якого сягнула вона.

Тітка Відала зауважила, що я виявляю належну покірність і це дає надію, що я добре впишуся у спільноту служіння Ардуа-холу. Вона навіть обдарувала мене однією зі своїх змучених усмішок, коли я йшла.

Останньою була розмова з Тіткою Лідією. Я хвилювалася перед іншими, але, стоячи біля дверей до її кабінету, була нажахана. Що, як вона передумає? Тітка Лідія мала репутацію не лише страшної, а й непередбачуваної. Коли я занесла руку, щоб постукати, з кабінету долинув її голос:

— Не стій там увесь день. Заходь.

Вона що, дивилася на мене через мініатюрну приховану камеру? Бека розповіла, що вона чимало таких повсюди розмістила — принаймні такі ходили чутки. Скоро я мала дізнатися, що Ардуа-хол — це ехокамера: чутки підживлювали одна одну, тож ніколи не можна було знати напевне, звідки вони походять.

Я увійшла до кабінету. Тітка Лідія сиділа за столом, на якому височіли стоси тек.

— Аґнес, — мовила вона. — Маю тебе привітати. Попри численні перешкоди, ти змогла дістатися сюди й відповісти на своє покликання приєднатися до нас.

Я кивнула. Боялася, що зараз вона запитає, що за поклик то був — чи чула я голос? — але цього не сталося.

— Ти цілковито впевнена, що не хочеш заміж за Командора Джадда?

Я похитала головою.

— Мудрий вибір.

— Що?.. — Я була ошелешена. Думала, вона прочитає мені лекцію про справжні обов’язки жінки чи щось таке. — Перепрошую?

— Я певна, що ти не придалася б йому як Дружина.

Я видихнула з полегкістю:

— Ні, Тітко Лідіє. Не придалася б. Сподіваюся, він не надто розчарований.

— Я вже запропонувала йому більш підхожий варіант, — сказала Тітка Лідія. — Твою колишню однокласницю Шунаміт.

— Шунаміт? — перепитала я. — Але ж вона збиралася за когось іншого!

— Ці домовленості можна змінювати. Як вважаєш, Шунаміт буде рада зміні чоловіка?

Я пригадала її ледь приховану заздрість до мене і захват від тих матеріальних переваг, які принесе їй одруження. Командор Джадд дасть їй удесятеро більше.

— Я певна, вона буде глибоко вдячна, — відповіла я.

— Згодна.

Тітка Лідія усміхнулася. То було так, наче усміхалася стара ріпка — одна з тих висушених, що їх наші Марфи клали в суп.

— Вітаю в Ардуа-холі, — провадила вона. — Тебе прийнято. Сподіваюся, ти вдячна за цей шанс і за допомогу, яку я тобі надала.

— Вдячна, Тітко Лідіє, — вичавила із себе я. — Щиро вдячна.

— Рада це чути, — мовила вона. — Можливо, одного дня ти допоможеш мені так, як допомогли тобі. На добро слід відповідати добром. Це одне з головних правил тут, в Ардуа-холі.

XV. Лисиця й кішка

Рукопис з Ардуа-холу

41

Хто чекає, той дочекається. Час гоїть рани. Терпіння — це чеснота. Мені помста належить.

Ці заяложені фрази не завжди є правдою, але інколи бувають. Ось та, яка справджується завжди: «Всьому свій час». Як-от жартам.

Не те щоб у нас тут багато жартували. Ми ж не хочемо, щоб нас звинуватили у несмаку чи фривольності. В ієрархії могутніх жартувати дозволено тільки тим, хто на вершині, і вони роблять це потай.

Але до справи.

Для мого власного розумового розвитку було конче необхідно бути непомітною, мов муха на стіні, чи то пак як вухо в стіні. Те, чим діляться юні жінки, коли вважають, що ніхто їх не слухає, таке повчальне…

З роками я підвищила чутливість мікрофонів, налаштувала їх на шепіт і, тамуючи подих, чекала, хто з новонабраних дівчат забезпечить мене тією сороміцькою інформацією, якої я так прагнула і яку збирала. Мої досьє поступово наповнювалися, наче кульки — теплим повітрям, готові злітати.

З Бекою знадобилися роки. Вона була така потайна щодо первинної причини своєї біди, навіть зі шкільною подружкою Аґнес. Довелося зачекати, доки розвинеться необхідний рівень довіри.

Питання нарешті підняла Аґнес. Я тут уживаю їхні старі імена — Аґнес, Бека, — бо саме так вони називали одна одну поміж собою. До перетворення на досконалих Тіток їм було ще далеко, і це мене тішило. Втім, коли доходить до діла, всі такі.

— Що з тобою насправді сталося, Беко? — запитала якось Аґнес, коли вони вивчали Біблію. — Що так налаштувало тебе проти шлюбу?

Тиша.

— Я знаю, мало щось бути. Будь ласка, поділися зі мною.

— Я не можу.

— Ти можеш мені довіряти, я нікому не скажу.

Тоді потроху-помалу все й вийшло назовні. Нікчема лікар Гроув не обмежувався пестощами своїх юних пацієнток у кабінеті дантиста. Мені вже деякий час було про це відомо. Я навіть зібрала фотодокази, але залишила їх без уваги, бо свідчення молодих дівчат (якщо з них можна було щось витягнути, в чому я дуже сумнівалася) брали до уваги не надто охоче, якщо взагалі брали. Навіть із дорослими жінками тут, у Гілеаді,