Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"

 Ян зайшов до себе в кабінет і, за новосформованою звичкою, дратівливо гримнув дверима. Йому вже й самому не подобалась така своя поведінка, але тотальне незадоволення всім довкола просто не давалося на ігнор і виводило з себе. Він кинув ноут на робочий стіл і завалився в своє крісло, кілька хвилин тупо витріщаючись в одну невидиму точку. Потім різко схопився, випрямився і відкрив ноутбук. 

 В двері постукали і, після його нетерплячого дозволу, зайшла Марта зі звичайними вранішніми робочими "процедурами". Вона поставила перед ним чашку з ароматним напоєм і листи, один з яких приніс кур'єр вчора перед завершенням робочого дня. Вона крадькома глянула на шефа. Серце стислося жалем і співчуттям. Він останнім часом схуд і виглядав виснаженим. 

 Яна віднедавна мучила непевність. Огидні, противні сумніви поселилися всередині і роз'їдаючими маленькими "ранками" кололи душу, потроху "зжираючи" його. 

 А якщо вона не брехала?...

 Та тільки сумніви це не знання. Для нього існувала або беззастережна впевненість, або недовіра. Сумніви, допоки їх не спростувати, назавжди з тобою. Дурна презумпція вини в дії. Не зможе він їх ігнорувати.

 Марта терпляче чекала поки його увага дійде до неї і вирішила заповнити мовчанку ненав'язливою світською балаканиною.

 - Недавно розмовляла з Даною, - так, між іншим, сказала вдавано-байдужим голосом. - Розповіла мені, що збирається переїздити.

 - Для чого ти мені це розказуєш? - хмуро гаркнув Ян.

 - Ну як? Квартира скоро звільниться. Вам ця інформація повинна бути цікавою. Вона, здається, згадувала про цей тиждень, але точної дати я не запитувала.

 - От і чудово, - чергова хмура репліка. - Що в нас сьогодні з планами?

 Марта важко зітхнула, але взялася перечисляти все, що мала йому сказати. По закінченні, коли зібралася іти до себе, раптом згадала ще один момент і на розвороті спитала:

 - До речі, у вас повинен бути номер адвоката з податків. В нас там проблемка накльовується з ПДВ і потрібно з ним зв'язатися, а я номер посіяла.

 - Пошукай в шухляді, - Ян кивнув в бік свого столу, не дивлячись, - там повинна бути візитка.

 Марта підійшла і відкрила верхню.

 - Тут у вас, - осудливо зітхнула Марта, - чорт ногу зламає. Все, що завгодно можна знайти.

 - Тільки не менш балакучу асистентку, - сухо парирував Ян, не дивлячись в її бік.

 - О, знайшла, - вигукнула Марта, перебираючи купку візитівок. - Якщо можна, я позичу у вас флешку. Моя випадково впала в чашку з кавою, а мені конче потрібно скинути договір...

 - Яку ще флешку? - перебив її здивовано Ян.

 - Вашу. Оцю, - Марта показала в руці маленький, прямокутної форми, накопичувач.

 Ян не одразу второпав, звідки в нього ця річ взялася, але швидко пригадався дивний візит Валерія Івановича, який і залишив її з наполегливою рекомендацією переглянути, про що він благополучно забув. 

 - Ні, це мені потрібно, - спохмурніло захитав головою і забрав з рук асистентки предмет.

 Марта на все просто повела плечем і, завершивши тут зі справами, пішла до себе.

 Ян вже хвилини три невідривно дивився на екран свого ноута. Він кілька разів передивився відео, що відображалося на ньому, а тепер просто зупинив, не в змозі усвідомити і збагнути побачене.

 Він зосередив погляд на трикутної форми значку "play" і не міг відвести увагу вбік. Не міг дивитися на перелякану, нажахану дівчинку, яка тільки що благала змилуватися над нею вагітною і зімітувати секс, бо не могла насправді зрадити свого чоловіка, але і відмовитися не могла, бо безумно любила його і не уявляла життя без нього. 

 Весь сюрреалізм, абсолютний жах і нереальність ситуації потоком крижаної води хлинули на голову. Він різко відсунувся від стола, встав і підійшов до вікна. Ян обома долонями сперся об холодне скло. Важку від нестерпно-жахливих думок голову тягнуло донизу.

 Що вони... ЩО ВІН НАКОЇВ!!! 

 Найгірше, що можливо цього вже не виправити...

 Яка ж він тупа, нікчемна тварина. Сліпо вчепився своєї ненависті і навіть не захотів помічати очевидних речей. Як багато підказок було, як тепер все логічно і до примітивного просто виглядало. Йолоп, який сам вирив собі яму.

 Ян відштовхнувся від панорамного вікна і впевнено-швидко підійшов до столу та схопив ключі. На очі йому трапився лист - результат ДНК-тесту. Він взяв його, розірвав і викинув у смітник. Далі, не гаючи часу, пішов до виходу.

 Дана поспіхом навпростець перетнула невеличкий скверик перед її будинком, щоб швидше дістатися вхідних дверей. Так, вона зовсім трошки поспішала. Тільки що непередбачувано багато часу витратила, щоб відвезти Даринку до Каті на тих два дні, що зібралася до Іспанії. Все ті кляті затори. Зараз же потрібно переодягтись і ще б встигнути поїсти, бо хтозна коли зможе зробити це наступного разу. До вильоту кілька годин і до Борисполя цілу вічність їхати.

 Дана швиденько закінчила зі зборами і якраз доїдала на кухні кусок персикового пирога, коли в двері подзвонили. "Кого ще там чорти принесли, - зітхнула невдоволено". Вона пішла до дверей, дорогою облизуючи пальці з наміром швидко спровадити непроханого гостя. Проте відвідувач заставив здивовано застигнути. Вона навіть не відразу знайшла, що сказати на максимально дивну появу. Він дивився на неї і теж не міг заговорити, але з інших причин.

 - Чого ти прийшов? - першою видихнула питання Дана.

 Ян мовчки ступив до неї, заставляючи її зробити кілька кроків назад вглиб квартири. Він зачинив за собою двері і розвернувся до неї.

 - Я знаю, що ти говорила правду, - м'яко і винувато сказав їй.

 - Звідки?

 - Це неважливо, - відмахнувся Ян.

 Він підняв голову і шумно вдихнув. Питання на кшталт "Чому ти мені відразу не розказала?" вже не мало значення, щоб зараз його запитувати. Та й відповідь тут очевидна. Він випрямив голову і вернув увагу до її зляканого обличчя.