Читати книгу - "Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко"

Ватажок поселення гіпермаркету підняв руки та повторив воїнам про готовність до нападу.

Степан та Євген розвернулись та побігли до своєї армії, махаючи руками, щоб ховались серед машин. Діти побачили командирів та приготували свою зброю. За мить, всі воїни розбіглись в укриття, тому що засвистіло каміння з другого поверху. Глухі удари каміння по даху машин, дверям та вікнам. Посипалось скло, деякі машини почали тихо пищати. Пройшло багато часу, акумулятори сіли, та більш свіжі ще намагались захистити себе.

Степан швидко заскочив за стовп з правої сторони. Губернатор не так швидко зреагував та отримав камінням в спину. Він вигнувся, чортихнувся та заховався біля Степана. Друзі подивились один на одного та підняли свої палиці. Камінь, що влучив в Євгена закотився за стовп, тому хлопець схопив його та вискочивши кинув наверх, у відповідь. Те саме почали робити інші хлопці та дівчата.

Зі сторони центрального входу закричали воїни ворога та кинулись на дітей міста Сонця. Стрілки поховались, стало безпечно. Степан вискочив з укриття та крикнув «Вперед!». Губернатор насупився, напевно вирішив, що все ж таки він залишаться головним та має віддавати команди. Діти вискочили з укриття, підняли зброю та кинулись вперед.

Дві армії зустрілись. Вдарили палиці та труби, закричали діти, що отримали пропущені удари. Битва розпочалась. Ще зранку це були просто хлопці та дівчата, зараз же вони перетворились на справжніх воїнів нового світу. Та чим це відрізняться від дорослого світи? Відрізняється, багато хто з дітей навіть досі вважає все це грою. Діти жорстокі по своїй природі. В них немає чогось посередині.  Або добре, або погано. Або приємно, або боляче. Або весело, або сумно.

Степан влетів в натовп. Єдине, що відрізняло дітей міста Сонця від дітей гіпермаркету – жовті стрічки, які Валя запропонувала одягти перед виходом на битву. Хлопець в думках подякував дівчині та підняв палицю. Командир бив палицею по рукам та ногам, намагаючись спричинити біль, від якого дитина відступала та тікала назад. Ось на Степана полетіла труба, прямо в голову, він відскочив та відбив. Швидко схопившись за кінець палиці, підняв та вдарив у відповідь, прямо по руці зі зброєю. Ворог закричав та впустив трубу, перелякано підняв очі на Степана. Командир вдарив ногою в живіт, ворог відлетів назад та збив двох інших дітей гіпермаркету.

Поряд бився Євген. Спочатку він намагався бути чемним як Степан. По голові не бив, кулаки не підключав, та пропустивши декілька сильних ударів – закричав та кинувся з подвійною силою. Підскочила дівчина, тримала в руках металевий прут. Губернатор замахнувся, дівчина підставила прут для захисту, та Євген різко змінив рух палиці. Опустившись на коліно, він вдарив дівчину у відкритий живіт. Та скрутилась та впала. Хлопець підскочив, та опустив палицю на голову наступному воїну ворогів. Почувся глухий удар, ворог присів, потім впав на землю без тями. Його схопили та почали витягувати в сторону.

Кожен хлопець та дівчина відкривали свою темну сторону, ту яку включають, коли потрібно завдати болю. В звичайний час, це відбувалось, коли діти не поділили гойдалку чи іграшку, коли образили словами, чи штовхнули рукою. Сьогодні дитячі сварки вирішувались палицями та трубами. Ніякої гри, лише крики та біль.

Мішанина дітей на автомобільному майданчику не завадила стрілкам знову включитись. Полетіло каміння в хлопців та дівчат міста Сонця, що не встигли підключитись до бійки, або відскочили, щоб хоч трохи перепочити. Каміння влучало в руки та ноги, корпус та голову. Хтось падав, хтось прикривався руками. Степан побачив краєм ока що відбувається, та відступив, надаючи місце дівчині, що була менш виснаженою. Він крикнув Євгену, що зараз повернеться та вискочив з бійки.

Як тільки хвиля каміння закінчилась, командир підскочив до групи дітей, та махнув рукою, щоб бігли за ним. Він зібрав десяток воїнів та швидко оглянув їх. Всі важко дихали та стояли рівно. Дівчина трималась за голову, була помітна кров. Степан підскочив та оглянув голову дівчини. Шишка та невелика подряпина, він посміхнувся та повідомив, що та буде жити далі. Діти, що були зосереджені та напружені, засміялись почавши легенько штовхати один одного.

- Зараз тихо йдемо до сходів на другий поверх – мовив Степан, - поки в бійці задіяні всі діти, на нас не звернуть увагу. – він видихнув, заспокоюючи серце, - наше завдання – знайти дітей з рогатками та трохи пом’яти їм боки.

- Так, - мовила дівчина, схопившись за свою палицю, - треба показати цім дурникам, що не можна кидатись камінням.

- Тільки обережно, - підняв руку Степан, заспокоюючи розпал дітей, - нас мають помітити в самий останні й момент.

Діти зібрались та побігли до сходів. Там було пусто, ніяких дозорних чи охорони. Семен дійсно вважав, що швидко закінчить бійку та піде додому? Степан підскочив першим, дочекався свій загін, розглядаючи все навколо. На них не звертали уваги, це було на руку дітям, оскільки стрілків не мали попередити про напад. Почали підніматись вгору, обережно виглянули через край. Попереду було метрів двадцять машин та стовпів, що припирали дах. Десь там були стрілки. Командир показав рукою в ту сторону, підняв палицю та повільно рушив вперед.

Оминули машини, виглядали з-за стовпів. Як тільки побачили спини ворогів, зупинились. Степан підвів палець до губ, всі мали мовчати. Підняв свою палицю та показав кулак. Піднімав пальці по одному, вказуючи що на рахунок «п’ять» треба атакувати.

Як тільки останній палець піднявся, дівчина, що знизу погрожувала стрілкам, чкурнула вперед без єдиного звуку. Інші діти загону рушили за нею. Один удар, другий. На спини стрілків опустились палиці. Діти закричали, почали падати на підлогу. Хто встиг зреагувати чи відскочити, схопив свою зброю на спробував відбити удари. Ворог був спантеличений, переляканий. Вони не могли зібратись, тому швидко були побиті. Хлопці та дівчата гіпермаркету попадали на підлогу, відкинули зброю та підняли руки. Вони не чинили більше опір.