BooksUkraine.com » Сучасна проза » Замкнене коло 📚 - Українською

Читати книгу - "Замкнене коло"

174
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Замкнене коло" автора Світлана Талан. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 90
Перейти на сторінку:
купкою рожевощоких мальв, які дочекалися її…

39

Юрко не знаходив собі місця вже кілька днів поспіль. Коли Світлана застукала його на гарячому та пішла, у нього ніби щось обірвалося всередині. Було відчуття, що він втратив щось світле, яскраве, тепле, те, що не кожному дається. У нього опустилися руки. Здавалося, ще мить – і він впаде в депресію. Юрко сходив до крамниці, купив пляшку горілки. Вдома нарізав хліба, дістав салат з капусти. Зовсім недавно він пригощав ним Світлану, яка була такою близькою та рідною. Тепер він буде пити й закусувати тим самим салатом. Хлопець налив у склянку прозорої рідини. Чомусь на думку спала карикатура зі знайденого у шафі тата пожовклого журналу «Перець». Там сидів п’яничка перед пляшкою горілки й казав: «Яка ж ти чиста та прозора, а все життя мені скаламутила». Романові вона теж заслала полудою очі й так, що проміняв її на рідну доньку. Невже і він шукатиме спокою в пляшці? А де він, той спокій? У самій пляшці чи на її дні? І чи саме в цій, а не в другій, третій… двадцятій? Стало гидко від такої думки. Юрко без жалю вилив рідину зі склянки в раковину, увімкнув воду й довго змивав. Можливо, треба було довіритися Світлані та все розповісти? Хоча б була надія, що вона зрозуміє його. Зрозуміла б, якби кохала. А якщо ще не пізно?

Юрко підхопився, швидко вдягнувся. Він не може втратити Світлану, не поговоривши з нею. Якщо не зрозуміє його, то принаймні буде спокійніше від відчуття того, що він зробив усе, що міг. Юрко довго тис на кнопку дзвінка біля дверей дівчини, але марно. Прислухався, за дверима була цілковита тиша. Він подумав, що Світлана може бути в крамниці, але там продавчиня сказала, що дівчина кудись поїхала. Це був крах його надії.

Юрко ледь не плакав, повернувшись додому. Хотів зателефонувати Світлані, але сумнівався, чи варто. Він не буде бачити виразу її обличчя, тож не зможе знати, чи розуміє вона його. І взагалі, Світлана не захоче його слухати по телефону. Потім повернулися батьки, а за ними приїхала Іринка з бабусею…

Повернення Мишка внесло нову, свіжу, хвилю в його життя. Біль трішки притупився, але не покинув. Юрко міг усім поділитися з другом, але зізнатися в тому, що він збоченець – було понад його силу. Мишко помітив, що його друг чимось засмучений, тож Юрко пояснив, що його кинула дівчина. Ввечері Мишко потяг його до нічного клубу зі смішною назвою «Барабас». Хлопці замовляли алкогольні коктейлі та сміялися, будуючи здогадки, який їхній вміст. Алкоголь зробив свою справу: хлопці стали більш розкутими, танцювали з дівчатами й сипали жартами. Юрко вперше був у такому закладі, тому коли біля жердини з’явилася стриптизерка, йому перехопило дух. Загадкова музика, дівчина коло жердини, яка звивалася, вабила поглядом, жестами, шум у голові від алкоголю, розбігані вогні, людські тіла, що рухалися в танці, – все так збуджувало Юрка, змушувало кров вирувати у жилах. Але яка ж гарна була стриптизерка! Ось хто по-справжньому вміє спокушати чоловіків! Дівчина в повільному танці малопомітними рухами знімала з себе одяг. Юрко був ніби в чудовому сні. Він не міг відвести погляд від грудей дівчини, які оголювалися не звичним рухом, а неквапно, поступово. Її пишні форми зваблювали, дражнили хлопця. Дівчина помітила надмірну увагу з боку новачка. Вона підійшла ближче і, дивлячись на нього, зняла тонку прозору спідницю. Він бачив зовсім близько невеличку борозенку поміж її ніг, а вона все викручувалася, вміло вигинала спину, присідала та манила до себе пальчиком. Потім вона повернулася до Юрка задом і нахилилася в танці, демонструючи округлі привабливі пружні стегна, які розділяла тоненька смужка тканини. Це вже було занадто! Юрко так був збуджений вперше в житті. Йому хотілося крикнути: «Так! Так! Ще! Ще! Не зупиняйся, крихітко!» Стриптизерка підійшла до нього, усміхаючись, пальчиками ледь розкрила трусики. Юрко дістав з кишені гроші, не рахуючи, поклав їх під резинку. Його пальці ледве торкнулися гарячого тіла дівчини, і це був пік насолоди. Юрко почервонів та озирнувся, чи хто, бува, не помітив його сорому? Але тут до нього нікому не було діла.

– Де ти вештаєшся? – підбіг до нього Мишко. – Ходімо, я там дівчат знайшов. Ластівки, а не дівчатка!

Юрко танцював з якоюсь дівчиною. Потім вони з Мишком пили коньяк. Юрко кепсько пам’ятав, як опинився в ліжку дівчини, яка була сучасно розкутою.

– Мене звуть Маша, – сказала дівчина, коли вони відпочивали від сексу, більш схожого на спринтерський забіг.

– А мене – Вася, – байдуже промовив Юрко.

– А ти не брешеш мені?

– Ні, Машо, – відповів він.

Зараз йому було добре. І не важливо, як звати цю сексуально стурбовану кішечку. Вже завтра він забуде і її саму, і її ім’я, і все, що відбулось у клубі. Головне – він відчув себе справжнім чоловіком. Дивно, але чомусь згадалася не Світлана, а Маргарита. Було відчуття, що він зрадив Маргариту.

– Пробач, Маргарито, – пробубнів Юрко собі під ніс, засинаючи.

– Мене звуть Маша, – ображено проспівала дівчина.

– А я перед тобою нічим не завинив, – відповів він та відвернувся до стінки.

40

Андрій пішов з дому, гучно грюкнувши дверима. І справа була зовсім не в тому, що Мирослава знову не встигла приготувати вечерю і йому довелося самому смажити котлети-напівфабрикати, у яких збіг термін придатності. Він був невибагливий до їжі, але так поспішав додому з роботи в надії відпочити в родинному колі. Хотілось, як раніше, увімкнути на кухні маленький телевізор, вечеряти разом із дружиною та обговорювати політичні новини, до яких не байдужі навіть діти. А що вдома? Заморожені котлети давно вже валялися на тарілці, де вже з них потекла рідина. Мирослава забігла на хвилину, потім згадала, що забула принести буханець хліба й знову побігла. Андрій посмажив ті огидні котлети, довго чекав на дружину. Вона повернулася тоді, коли страва вже охолола. Мирослава поклала котлету на окраєць хліба, подала Андрієві в руки.

– Оце і вся вечеря? – запитав він з легкою іронією.

– А що ще? – здивовано запитала Мирослава.

– Я думав, що ми повечеряємо хоча б гарячою картоплею, салатом зі свіжих овочів… – почав він.

– Якщо ми будемо взимку купувати свіжі овочі, то не побачимо власний будинок як своїх вух.

– Ти хочеш сказати, що я, ти, наш син – усі будемо так харчуватися ще кілька років?

– Не голодуємо, і це вже добре. Їж, що є, –

1 ... 55 56 57 ... 90
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замкнене коло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Замкнене коло"