Читати книгу - "Тінь над Дніпром, Наташа Голуб"

Сигнал розлетівся мережею, як буря. Те, що вони так довго збирали, тепер стало зброєю масового пробудження. Люди читали, дивились, поширювали. Соцмережі вибухнули. Телебачення ще мовчало, але це мовчання вже не мало сили — правду не можна було зупинити.

Але разом із правдою прийшла й відповідь.

— Вони вже знають, звідки ми передали файл, — сказав Ігор, різко зачиняючи двері й увімкнувши заглушувачі. — У нас хвилин десять, максимум п’ятнадцять, поки сюди не прийдуть.

— Ми не тікаємо, — відказала вона. — Ми завершуємо.

Роман уже прокладав новий маршрут. Карта на планшеті світлішала, показуючи лише кілька можливих виходів.

— Є один вихід — каналізаційний тунель. Стара система, про яку мало хто знає.

— І куди він веде? — спитав Ігор, хоч уже сам розумів.

— До телевежі. Якщо дійдемо туди — зможемо запустити екстрене мовлення.

Їхній шлях лежав через затоплені тунелі, і кожен крок по воді лунав у порожнечі, наче удари серця. Було темно, слизько й моторошно. Але страху не було — лиш рішучість.

Вона йшла попереду, тримаючи в руках маленький передавач — останню деталь. Він був здатен вивести сигнал в ефір навіть тоді, коли всі канали глушили.

— Я завжди знала, що кінець буде або тут, або в ефірі, — прошепотіла вона. — І хай буде ефір.

Та не встигли вони вийти з тунелю, як почули голос.

— Стій! Далі — ні кроку!

Їх чекали. Озброєна група — не поліція, не армія. Приватні агенти системи. Ті, хто охороняє не закон, а таємницю.

— Віддай нам флешку, — сказав один з них, наставивши зброю. — Ви зробили своє. Але далі вам не йти.

Вона мовчки зробила крок уперед.

— Ви нічого не зрозуміли. Ми вже пішли далі. Світ уже прокинувся.

— Я не повторю, — холодно сказав агент. — Віддай. Або це кінець.

Вона подивилась на Романа. І в його очах побачила все: і тривогу, і готовність.

— Тоді хай буде кінець, — мовила вона, і натиснула кнопку на передавачі.

Сигнал пішов.

Світло прорвалося крізь тьму.

І почалась нова глава.