Читати книгу - "Червоний горобець"

— Чотири маленькі хлопці, шерпи, міцні, мов горіхи, я навчав їх цілий місяць, мали заскочити й вискочити, повернутись магістральною лінією, що тягнеться вздовж кордону, буквально в тіні Евересту та Канченджанґи. Сраний кінець світу. Вони полетіли над горами, мали вийти… але так ніколи й не повернулися. Їх, певно, схопив китайський патруль.

Якусь хвилину він мовчав, потім махнув, щоб принесли ще приправ, і вони почали говорити про справу ДІВИ, про те, як її краще почати. Нейтові не вдавалося її обробити, вона не піддавалась, тож він просто марнував свій час. Ґейбл перестав жувати й поглянув на нього, почувши, що Нейт справді починає відчувати до неї прихильність.

— Вона готова виходити, брати участь у дискусіях, ми багато про що дискутуємо, та вона нічого не розкриває, — сказав Нейт.

— А ти не думав, що вона тебе обробляє, а не навпаки? — спитав Ґейбл, жуючи.

— Можливо, — сказав Нейт. — Це їй нецікаво. Ніякої кар’єрної маячні, погоні за грішми, нічого такого.

— Ага, а що б ти зробив, якби вона прийшла повністю гола під своїм плащем? Не назвав би це вербувальним прийомом?

Нейт роздратовано поглянув на Ґейбла.

— Не думаю, що вона вдалась би до подібного підходу. Інтуїція підказує.

— А ти б точно був не проти. Що ж, здається, ви, голубки, застрягли. Я пропоную вам подумати, як краще зрушити справу з мертвої точки. Розбурхай її, розбуди, виведи з рівноваги.

Він допив своє пиво й замовив ще два.

— Вона не реагує на стандартні методи, Марті, — сказав Нейт. — Я намагався змусити її поговорити про Росію, про проблеми, не тиснучи, а просто даючи можливість відкритися. Щось є в її очах, але поки що воно сховане.

— Подумай про інші можливі важелі. Забезпечене життя на Заході. Предмети розкошів. Рахунок у банку.

— Неправильний напрямок, — сказав Нейт, — вона не така. Вона ідеалістка, націоналістка, а не бездумна совєцька дівка. Вона зростала, займаючись балетом, музикою, книжками, мовами.

— Ти говорив про Кремль? Про все лайно, що твориться за його стінами?

— Звісно ж, говорив, — сказав Нейт. — Та вона занадто фанатична. Для неї це все — частина Rodina.

— А це що за хрінь? — спитав Ґейбл.

— Увесь національний міф — Батьківщина, земля, хвалебні пісні, переслідування нацистів у степах.

— О, так, деякі з тих російських дівок у Червоній армії справді були гарячі, — сказав Ґейбл, дивлячись на стелю. — Їхні уніформи й чоботи, вони мали такий вигляд…

— Це якось стосується операції? Ми обговорюємо ДІВУ чи що?

— Гаразд, ти мусиш знайти щось, чим зможеш похитнути її оборонні позиції.

Він відкинувся на спинку крісла, трохи похитуючись, склавши руки на потилиці.

— Та не ігноруй її почуттів до себе, — сказав Ґейбл. — Можливо, вона захоче допомогти, посприяти твоїй кар’єрі, зробити подарунок. Це їй не здаватиметься державною зрадою. А може, вона адреналінниця. Взагалі-то, деякі агенти справді п’ють адреналін.

***

Тієї ночі задзеленчав дверний дзвінок Нейта. На порозі стояла Домініка — обличчя бліде, очі червоні. Вона не плакала, але її губи тремтіли, і вона приклала руку до рота, ніби ось-ось розридається. Заштовхнувши її до квартири, Нейт поспіхом перевірив коридор. Вона не опиралася, коли він заводив її всередину. Він зняв її плащ. Домініка була в білому стрейчевому топі й джинсах. Він м’яко посадив її на диван. Вона сиділа на краю подушки, дивлячись на свої руки. Нейт не знав, що сталося чи що робити. Її відсилають додому раніше, у неї неприємності. Перше, про що він подумав. Втрата офіцера СВР до вербування.

Варто її заспокоїти. Що б не трапилось, вона засмучена, вразлива. Склянка вина, скотчу, горілки? Коли вона робила ковток, було чути стукотіння зубів об скло.

— Я знаю, що ти говориш російською, — сказала раптом російською Домініка, глухим, виснаженим голосом. Голова все ще схилена, волосся звисає з обох боків її обличчя.

— Ти єдиний, з ким я можу поговорити, хлопець із ЦРУ, здуріти можна, еге ж?

«Хлопець із ЦРУ?» — подумав Нейт. Що за хрінь відбувається? Він непорушно сидів, кліпаючи очима. Домініка зробила ще один нервовий ковток.

Вона повільно, тихим голосом почала розповідати. Розповіла про Марту, про її зникнення. Коли Нейт спитав «чому», Домініка розповіла йому про Устинова. Коли Нейт спитав «як», розповіла про свою підготовку. Ці чутки про Четверту державну школу, Господи.

А тоді вона поглянула на нього, намагаючись оцінити його реакцію на почуте, на те, що вона навчалась у школі горобців. Не було жалю, не було зневаги, він поглянув їй у вічі. Він завжди був таким. Фіолетова мантія навколо його голови пульсувала. Їй відчайдушно хотілось йому довіряти. Він налив ще одну склянку.

— Що тобі потрібно? — спитав він англійською. — Я хочу допомогти.

Вона проігнорувала питання, перейшовши на англійську.

— Я знаю, що ти не американський дипломат, який працює в економічному відділі посольства. Я знаю, що ти офіцер ЦРУ. І тобі чудово відомо, що я працюю в резидентуру у своєму посольстві офіцером держбезпеки. Принаймні ти мав би це зрозуміти, коли я сказала, що Волонтов — мій начальник. Гадаю, ти також знаєш мого дядька, Ваню Єгорова, першого заступника голови служби.

Нейт намагався не виявляти емоцій.

— У Москві, після АВР, я працювала в п’ятому відділі, брала участь в операції проти французького дипломата. Операція не увінчалась успіхом. Потім мене призначили в Гельсінкі.

Домініка поглянула на Нейта. Її обличчя було заплакане. Вона допитливо на нього дивилася, а він потягнувся та взяв її за руку. Вона була холодною на дотик.

— Марта була моєю подругою. Вона все своє життя вірно служила, їй вручили медалі, пенсію, закордонне призначення. Вона була сильною, незалежною. І ні за чим не шкодувала, вона насолоджувалась життям. За той час, що ми були знайомі, вона відкрила мені, хто я насправді така.

Вона злегка стиснула руку Нейта.

— Не знаю, що трапилося з Мартою, та її нема, вона не лишила жодної звісточки, і я впевнена — вона мертва. Вона ніколи нічого поганого їм не зробила. Мій дядько боїться розголошення. Він захищатиметься. Є один чоловік, koshmar, жахливе створіння, яке належить моєму дядькові. Він міг скористатися ним для такої справи.

— Ти в небезпеці? — спитав Нейт. Думки шалено вирували в голові. Вона говорила про колишні операції, політичне замовлення, ліквідацію одного з членів персоналу резидентури, скандал серед керівництва СВР. Надиктовувала інформацію принаймні на дюжину розвідувальних звітів, прямо тут, на дивані. Він не насмілився робити записи, треба було тримати її на хвилі.

— Ти була замішана у справі Устинова, — сказав Нейт, — тож твій дядько може хвилюватися через тебе.

Вона захитала головою.

— Дядько знає, що я не можу йому зашкодити. Моя мати в Москві. Він використовує її як zalozhnica, заручницю, мов у старі деньки. Більш того, він вивчив мене, відправив до школи, а потім — за кордон. Я його креатура, така ж, як і той монстр. Мене надіслали до Гельсінкі зустрітися з тобою й завести дружбу, — сказала Домініка. — Мій дядько каже, що вважає мене одним зі своїх оперативних офіцерів, але дивиться на мене він, як на свого