Читати книгу - "Хірург"

– Дзень-дзелень! – озвався Кроу, виходячи з ванни й розмахуючи пластиковим пакетом, у якому містилися ампули з бурою рідиною. – Із сонячної Мексики, фармацевтичного раю.

– Це рогіпнол? – запитав Фрост.

Мур глянув на етикетку, написану іспанською.

– Гамма-гідроксибутират. Має той же ефект.

Кроу струсонув пакет.

– Тут вистачить на сотню зґвалтувань. Мабуть, у Пачеко дуже енергійний член. – Він реготнув.

Цей звук роздратував Мура. Він подумав, скільки шкоди завдав цей «енергійний член», і не тільки фізичної, але й моральної. Скільки душ розкололося навпіл. Він пригадав, що йому казала Кетрін: для кожної жертви зґвалтування життя ділиться на до і після. Сексуальне насильство перетворює життя жінок на похмуру і зачахлу пустку, і для них кожна усмішка, кожна яскрава мить отруєна розпачем. Кілька тижнів тому він навіть не звернув би уваги на сміх Кроу. Але сьогодні він сам почув, який той сміх огидний.

Мур вийшов до вітальні, де темношкірого чоловіка допитував детектив Сліпер.

– Я ж кажу, що просто зайшов до нього в гості, – сказав чоловік.

– Зайшов у гості з шістьма сотнями баксів?

– А що такого, я завжди ношу при собі гроші.

– Що ви збиралися купляти?

– Нічого.

– Звідки ви знаєте Пачеко?

– Просто знаю.

– Ага, одразу видно – дуже близький друг. Що він продавав?

«Наркотики», – подумав Мур. Які можна підсипати жінці, щоб потім зґвалтувати її. Ось за чим він сюди прийшов. Ще один «енергійний член».

Він вийшов надвір, і його засліпило миготливе світло патрульних автівок. Автомобіля Ріццолі вже не було. Він дивився на порожнє місце, і тягар його вчинку, нехай навіть він знав, що був зобов’язаний це зробити, раптом усією вагою опустився на плечі, аж він не міг зрушити з місця. Жодного разу за всі роки роботи в поліції йому не доводилося робити такий жахливий вибір, і, хоча в глибині серця він знав, що вчинив правильно, цей вчинок усе одно терзав його. Він намагався змиритися з тим, що Ріццолі зробила на даху. Може, ще не пізно звернутися до Маркетта і все спростувати. Було темно, тіні від різних предметів, розставлених на даху, збивали їх з пантелику. Може, Ріццолі справді здалося, що Пачеко тримав у руці зброю. Може, вона бачила якийсь жест, якийсь рух, якого Мур не помітив. Утім, хай як він старався, йому не вдалося пригадати бодай однієї деталі, яка б могла виправдати дії Ріццолі. Те, що він бачив, було звичайним холоднокровним убивством.

Коли він побачив її знову, вона сиділа, згорбившись, за своїм столом і притискала до щоки пакет із льодом. Було вже за північ, і Мур не мав натхнення для розмови. Але Ріццолі підняла голову, коли він проходив повз, і її погляд пришпилив його до підлоги.

– Що ви сказали Маркетту? – запитала вона.

– Те, що він хотів знати. Як загинув Пачеко. Я розказав усе, як було.

– Сучий ви сину.

– Ви думаєте, я хотів розповідати йому правду?

– У вас був вибір.

– У вас теж він був, там, на даху. Але ви прийняли неправильне рішення.

– Але ви ніколи не приймаєте неправильних рішень, правда? Ви ніколи не припускаєтесь помилок.

– Якщо й припускаюся, то несу за них відповідальність.

– Аякже. До біса вас, Святий Томас.

Він підійшов до її столу і подивився їй в очі.

– Ви один з найкращих копів, з якими мені доводилося працювати. Але сьогодні ви холоднокровно застрелили людину, і я бачив це на власні очі.

– Ви не мали цього бачити.

– Але я бачив.

– Що ви насправді бачили, Мур? Якісь тіні, якісь рухи. Грань між правильним і хибним рішенням ось така тонесенька. – Вона підняла руку і показала це на пальцях, що майже торкалися одне одного. – І ми допускаємо це. Ми даємо кожному право на сумнів.

– Я пробував.

– Отже, погано пробували.

– Я не буду брехати через іншого копа. Навіть якщо це мій друг.

– Не варто забувати, хто в цій ситуації злочинці. Точно не ми.

– Якщо будемо брехати, то чим ми будемо кращі за них? Де межа?

Вона відняла від щоки пакет з льодом і вказала пальцем на своє обличчя. Одне око підпухло так, що майже не розплющувалось, і вся ліва сторона була схожа на строкату повітряну кульку. Жахливий вигляд її синців приголомшив Мура.

– Ось що Пачеко зробив зі мною. Не схоже на легенького ляпаса, правда ж? Ви говорите про них і про нас. На чиєму боці був він? Я зробила всім послугу, застреливши того покидька. Ніхто не оплакуватиме Хірурга.

– Карл Пачеко не був Хірургом. Ви застрелили не того злочинця.

Ріццолі витріщилася на нього, її вкрите синцями обличчя скидалося на одну з моторошних картин Пікассо, де одна половина гротескна, а інша нормальна.

– А як же відповідність зразків ДНК? Це ж він…

– Зґвалтував Ніну Пейтон? Так. Але у нього немає нічого спільного з Хірургом. – Він кинув на стіл звіт лабораторії з аналізами волосся і волокон.

– Що це?

– Аналіз волосся Пачеко. Інший колір, інший завиток, інша товщина кутикули, нічого не відповідає тій волосині, яку знайшли в рані Елени Ортіз. Жодних ознак «бамбукового волосся».

Вона сиділа нерухомо і не зводила погляду з лабораторного звіту.

– Я не розумію.

– Пачеко зґвалтував Ніну Пейтон. Поки що це єдине, що ми знаємо про нього напевне.

– Стерлінґ та Ортіз теж зґвалтували…

– У нас немає доказів, що це зробив Пачеко. А тепер, коли він мертвий, ми ніколи про це не дізнаємось.

Вона глянула на нього, і підпухла частина її обличчя скривилася від люті.

– Це мусить бути він. Оберіть трьох випадкових жінок у цьому місті, і яка ймовірність того, що їх було зґвалтовано? Але Хірургу вдалося це визначити. Він обрав трьох – і тричі поцілив у яблучко. Якщо не він їх ґвалтує, то звідки він знає, кого обрати, кого убити? Якщо це не Пачеко, то, значить, той його дружок. Якийсь стерв’ятник підбирає падаль, яку залишає після себе Пачеко. – Вона кинула йому лабораторний звіт. – Може, я й не застрелила Хірурга. Але той, кого я застрелила, був покидьком. Та чомусь усі про це забувають. Пачеко був покидьком. То коли я отримаю свою медаль? – Вона зірвалася на ноги і щосили гепнула стільцем об стіл. – Та замість цього я маю виконувати адміністративні обов’язки. Маркетт зробив із мене дівчинку на побігеньках. Щиро вдячна.

Він мовчки дивився, як вона вийшла, і не зміг знайти жодного слова, щоб склеїти докупи їхню розбиту дружбу.

Він пішов до свого столу і важко опустився на стілець. «Я динозавр, – подумав він, –