Читати книгу - "Тиша"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На підвіконня поруч з Каспером щось поставили, Мерк простягнув йому склянку, Каспер відхлебнув. Це було іспанське бренді, трохи солодкувате, на очах виступили сльози, спиртне обпалило всі відкриті рани в роті, як буває, коли розплавлений парафін помилково спалахує в роті у циркового артиста, що видуває вогонь.
— Поліція — не виняток, — вів далі Мерк. — Усе ґрунтується на співпраці й відкритості. Єдина поліція. Відділ з особливо небезпечних економічних злочинів, нарковідділ, відділи по боротьбі з шахрайством, крадіжками, технічні відділи — усе під одним керівництвом. Усе регламентується і планується, усе йде як по маслу. Тож коли телефонують до поліцейської дільниці в Люнґбю й повідомляють про пропажу хлопчика й дівчинки, то спочатку розсудливий поліцейський запевняє, що не слід хвилюватися, що дев’яносто дев’ять відсотків усіх дітей, які коли-небудь зникали, просто вирішили піти прогулятися. Коли за кілька годин лунає ще один дзвінок, то поліцейський починає запитувати: чи не розлучені батьки, чи є молодші брати і сестри — зрештою, всі діти, що втекли з дому, просто хочуть дати вихід своїй незадоволеності. Коли цього разу ті, що дзвонять, виявляють наполегливість, поліцейський просить співробітників Притулку приїхати до дільниці з батьками і фотографіями. Йому кажуть, що батьків немає. Тоді черговий поліцейський просить, щоб знайшли представника школи. І лише тут хтось звертає увагу на те, що Поліцейське розвідувальне управління й окружний начальник поліції включили цю школу до можливих об’єктів терористичного нападу. Серед вісімдесяти інших установ у Баґсверді і Люнґбю. Тут щось зрушується з місця. Кілька співробітників кримінального розшуку їдуть до Притулку і розбирають там усе на частини. Адже дев’ять з десяти зниклих дітей мають звичку ховатися де-небудь на горищах. Коли і це ні до чого не приводить, доводиться зв’язуватися з поліцейським розвідувальним управлінням. Розглядаються плани дії для цієї конкретної ситуації. Оповіщаються патрульні машини. Визначається, хто керуватиме слідством. Знаходять начальника поліції Люнґбю. Відповідального за справу заступника комісара у кримінальних справах. Комісара поліції, який триматиметься на задньому плані якомога довше. Слідчого у кримінальних справах з поліцейського розвідувального управління. Вибудовують усі основні слідчі заходи, які мають проходити в повному спокої і порядку. Отож, коли Вайдебуль, що тут сидить, починає турбуватися й попереджає поліцейське управління Міністерства юстиції, яке звертається до мене, минув уже тиждень, і ми спізнилися.
За спиною Каспера з’явилася жінка. Це була аристократка з вулиці Странваєн, тепер на ній був білий халат, вона прикотила маленький столик на коліщатах, на якому лежало щось схоже на аптечку першої допомоги.
Вона почала знімати рушники і серветки, якими було замотано його голову. Крізь якийсь туман він відзначив, що вона зміряла його пульс. Тиск. Його світ почав звужуватися. Якась частина його слуху збереглася. Але поле зору було обмежене — чітко він бачив тільки в якійсь одній ділянці.
— Я все життя працюю в поліції, — вів далі Мерк. — Я пройшов через усе. Патрулювання вулиць. Робота із службовими собаками. Я був наймолодшим у Данії співробітником кримінального розшуку. Я люблю все це. Це одна з найкращих і найпорядніших поліцій у світі. У неї є лише один недолік — вона жахливо повільна.
Мерк забув про свій акустичний захист, його система відкрилася. Каспер чув утому. Неминущу втомленість. Втому протяжністю в двадцять або тридцять років. Йому доводилося чути її у деяких директорів цирків, тих, які хотіли чогось більшого, ніж просто заробити гроші. Це була втома людини, у якої не просто робота, а місія, і яка дозволила їй поглинути себе. І тепер повільно згорає ізсередини.
Жінка задерла на Касперові сорочку, і він почув, як у неї перехопило дух. Вона поклала руку йому на груди. За інших обставин такий дотик був би йому приємний, особливо її дотик. Але не зараз.
— Міністерство зазвичай ніколи не втручається, — продовжував Мерк. — У нас усього якихось п’ять чоловік у поліції. Нас кличуть, тільки коли трапляється щось серйозне і коли замішана політика. І навіть тоді ми розуміємо, що це все одно що опинитися біля ганебного стовпа.
— А відділ N? — поцікавився Каспер.
Він почув свій голос, що звучав як кумкання деревної жаби.
Мерк підвівся. Підійшов до вікна.
— Поліція завжди користувалася послугами астрологів, — сказав він. — Медіумів, ясновидців. Таємно від усіх, само собою зрозуміло. Але наприкінці дев’яностих ми відчули якісь прийдешні зміни. Я відчув це як негоду, що от-от вибухне. Усі зрозуміли, що з’являться нові форми злочинів, скоєних для отримання прибутку. Які будуть пов’язані з маніпулюванням свідомістю.
— На зразок торгівлі опціонами, — зауважив Каспер.
Мерк кивнув.
— Час, — провадив далі він, — передбачати майбутнє. Це стало найважливішим. Інтуїція. Це стало одним з найбільш високооплачуваних ресурсів. Я й досі намагаюся змусити данську поліцію це зрозуміти.
Жінка попросила Каспера розкрити рота. Він відчув холод зуболікарського люстерка на язиці. Вона випросталася.
— Його треба до реанімації, — констатувала вона. — Негайно. У нього кульове поранення в живіт. Перелом черепа. Лівого зап’ястя. Ймовірно зламано два ребра. Можливо, ніс. Вибито три зуби. Його треба зашивати, він утратив багато крові. Йому треба робити переливання крові. І обстежувати щодо внутрішніх кровотеч.
Він і раніше чув її голос, чув, як він співає — це був витончений альт. Це був голос із компакт-диска. Вона теж була в хорі, що виконував ту кантату.
— Він мені потрібний ще на двадцять хвилин, — сказав Мерк.
— Якщо який-небудь орган зачеплено, якщо є розрив печінки, за двадцять хвилин він помре.
— Він не помре. Він зроблений не з того, з чого решта людей. Це щось подібне до пластмаси.
— Я подам про це рапорт, — заявила вона.
— Ти зробиш йому укол, — сказав Мерк, — під мою відповідальність.
Вона пішла. Мерк подивився їй услід.
— Вони ненавидять мене, — зауважив він. — Я забрав розслідування з Люнґбю і переніс його сюди, до цієї зали. Ми створили тут командний пункт. Звідси я тисну на всіх протягом двох місяців. Офіційно ми лише спостерігачі. Але вони бояться, бояться громадської думки. І політиків. А тепер зникли діти. І все одно — вони чекають першої нагоди, щоб нас позбутися.
— А що відносно інших дітей? — спитав Каспер. — Тих,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тиша», після закриття браузера.