Читати книгу - "Позначена блискавицею"

Рана потроху заживала, та дівчина була ще квола, 1 він доглядав за нею, як мати за малою дитиною, і добував їжу для себе й для неї. Він вирішив, що не залишить її, доки їй потрібна допомога.

Техо розповів їй про лихо, яке спіткало його рід, і про те, як він сам прирік себе на вигнання, бо вбив Справедливу змію Холо, а вона вважалася недоторканною. І дівчина затихла й зіщулилась, в очах її знову затріпотів страх.

— Так, вони засудили мене, і ти дивишся на святотатця з переляком, однак я врятував їх усіх, а гнів богів упаде на одного мене! — вигукнув Техо.

Дівчина рвучко випросталася, ніби скинула із себе важкий тягар.

— Інші осудили тебе, Техо, — мовила вона, — але не я. Ти вчинив правильно.

Зажура захмарила її лице, коли вимовляла ці слова, і щось чуже й непевне з’явилося в ній, ніби вона зберігала якусь похмуру таємницю. Про дівчину він не знав нічого: після хвороби вона втратила пам’ять і пе забула лише ім’я своє — Ваура.

І Ваура міцнішала із дня у день, і повернулися до неї сили, і почала вона дбати про нього, готувати йому їжу, стелити постіль зі свіжої трави й плести одяг із волокон рослин. Рана її загоїлася, однак тепер вона завжди трохи схиляла голову на лівий бік, але Техо не помічав цього, бо врода її вже увійшла в його очі й досягла серця, і бачив він, що дівчина ця добра й турботлива, і думав, що самі боги Пралісу подарували йому її, аби він не був самотнім. І запитав він одного разу, чи не хоче вона розділити з ним його шлях. Сум знову ліг на обличчя Ваури, довго мовчала вона, а потому мовила:

— Я сказала тобі неправду, Техо. Нічого не забула я, та не насмілююсь повідати тобі про те страшне, що розділяє нас. Ні, не бути нам разом ніколи…

— Я беру тебе такою, якою ти є зараз, і мені байдуже, ще було з тобою раніше. Я кохаю тебе, Вауро. Здогадуюсь, що випали тобі важкі випробування, та вони не зламали тебе і не ©били в твоєму серці доброти. Я не думав ніколи, що той, хто бажає людям добра, може стати вигнанцем. Якщо і з тобою трапилось таке, як зі мною, якщо ти, як і я…

— О ні, Техо, ні! У мене інше… страшніше…

— Не хочу знати твоїх таємницьі Ми однаково знедолені, і нам судилося бути разом. Я кличу тебе в далеку дорогу. Чи підеш ти зі мною?

— Дай мені час, Техо! Нічого не хотіла б я так, як завжди бути з тобою. Та не квап мене із відповіддю…

І вранці пішла Ваура до священного дерева Червоного птаха Вау, обняла товстий стовбур і довго стояла так, доки не почувся шелест крил і не спустився на дерево Червоний птах, та не сам, а з подругою, і дівчина завважила поміж гілля гніздо. І тоді повернулася Ваура до Техо, поклала руку свою в його руку і мовила до нього:

— Я піду туди, куди ти підеш, і не залишу тебе, доки живу.

І промайнули роки. Вони жили в любові та злагоді, ділили порівну радощі та горе, викохували дітей — трьох синів та дочку. Коли ж старший син досяг віку Мисливця, занедужала Ваура. І гадав Техо, що то нескінченна праця й тяжкі випробування позбавили її сил та зістарили до часу, і побивався, що не зумів вберегти свою подругу. А Ваура танула на очах. Здавалося, за день вона проживає цілий рік. Коси її посивіли геть, шкіра помережилася глибокими зморшками, і лише очі нагадували колишню Вауру.

І сказала вона йому:

— Коли не стане мене, чоловіче мій Техо, іди до свого племені. Я знаю звичаї холо. Ти спокутував];свою провину тим, що виростив дітей. Кров холо і вау злилася в них. Може, вони будуть мудріші за своїх батьків та дідів і відкинуть від себе зло? І не матимуть влади над ними демони ворожнечі й помсти. Діти наші не блукатимуть лісами, мов самотні звірі. Вони вернуться до людей, і з ними повернешся ти, коханий… Обіцяй мені

І якось удосвіта, коли діти ще спали, відлетіла душа Ваури. З жахом та подивом побачив Техо, як тоншав тіло її і вкривається лускою. Перед ним лежала не Ваура, а мертва Справедлива змія Холо. На шиї у неї виплівся рубець від удару списом. І здригнувся тоді Техо, бо збагнув, яку важку таємницю несла в собі Ваура через довгі роки. Та в серці його не виникло ні зла, ні відрази, а тільки біль за Вауру, яка не наважилася поділитись із ним цим тягарем. На світанні поховав він мертву змію так, як поховав би людину, і дотримав усіх обрядів.

А коли прокинулись діти, він почав збирати їх у далеку путь — до свого роду.

У мене ще є час. Багато