BooksUkraine.com » Публіцистика » 595 днів совєтським вязнем 📚 - Українською

Читати книгу - "595 днів совєтським вязнем"

149
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "595 днів совєтським вязнем" автора Іван Німчук. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57
Перейти на сторінку:
а ми своє робимо».

До Львова я приїхав 19. травня, себто за місяць перед початком німецько-совєтської війни. Коли б мене звільнили місяць пізніше, я вже був би не побачив рідного краю.

1

Іван Кедрин (інколи Кедрин-Рудницький; справжнє прізвище — Рудницький; 22 квітня 1896, Ходорів, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія Австро-Угорщина, тепер Жидачівський район, Львівська область, Україна Україна — 4 березня 1995, Джерсі-Сіті, Нью-Джерсі, Flag of the United States.svg США) — український історик, політичний діяч і журналіст. Дійсний член НТШ, член Президії НТШ в Америці, почесний доктор УВУ.

(обратно) 2

Повне ім’я Людвика Розенберга — Бернар-Людвик Розенберг. Народився у 1894-у році. Був відомий під літературним псевдонімом Володимир Чорній. Вважається, що був розстріляний 1940-го року.

(обратно) 3

«Монгол Лапсап Шірап» — судячи з усього, Доржжавин Лувсаншарав (1900-1941), в радянських слідчих документах його називали Доринжаб Лубсан Шарап. Думаю, що співчуття Німчука та інших в’язнів до їхнього однокамерника значно б зменшилося, якби вони довідалися, що цей чоловік до свого арешту керував чистками в Монголії, судова трійка під його керівництвом присудила до смертної кари більше 20 000 осіб, переважно з середовища ламаїстського духовенства. Також був причетний до знищення популярного прем’єр-міністра Анандин Амара.

Попри те, що все це Лувсаншарав чинив з наказу радянського уряду та «радників» із СРСР, у 1939-у році був арештований співробітниками МВС і вивезений до Москви. Формально звинувачений у співучасті в контрреволюційній організації, насправді ж його позбулися як небажаного свідка.

Всупереч здогадам Німчука, не помер від голоду, а був розстріляний у липні 1941-го року, що цікаво — разом із тим Анандином Амаром, якого він колись допоміг арештувати.

Все-таки пізніше був визнаний жертвою репресій і 1962-го року за рішенням Президіуму Великого Народного Хуралу МНР реабілітований.

(обратно) 4

Можливо, прізвище слід читати як Гагуа.

(обратно) 5

Історія загибелі Нестора Лакоби, батька «молоденького абхазця», передана Німчуком неточно: він не був розстріляний, а раптово помер, згідно з офіційною версією — внаслідок стенокардії, згідно з неофіційною, але вірогіднішою, — був отруєний. Ворогом народу його оголосили лише після смерті. Історія з перепохованням дійсно мала місце, але теж у дещо іншому вигляді: після зруйнування «почесної могили» тіло Нестора Лакоби начебто зуміла вивезти і перепоховати у його рідному селі найближча рідня. Дружина Нестора, знаменита своєю вродою і героїчним характером Сарія померла у травні 1939-го року в тюремній лікарні, фактично внаслідок тортур. Отож молоденький співв’язень Ів. Німчука, Рауф Лакоба, на момент їхнього спілкування був уже круглим сиротою, про що, звичайно, не знав. Його самого розстріляли 1941-го року.

(обратно) 6

Мілена Іванівна Рудницька, у заміжжі Лисяк (15 липня 1892, Зборів — 29 березня 1976, Мюнхен) — українська громадсько-політична діячка, журналістка, письменниця, учителька середніх шкіл. Голова центральної управи Союзу Українок. Сестра співредактора газети «Діло», Івана Кедрина-Рудницького.

(обратно) 7

Олена Федак-Шепарович (1894, Львів — 1982, Нью-Йорк) — жіноча та громадська діячка, за фахом журналістка.

(обратно) 8

Характеристична річ, що дієслова «розписуватись» уживають тепер в Україні у значенні «розписуватись». Це пішло з того, що при всіх слідствах і допитах слідчі кажуть арештованому під тим, що він сказав, «распісаться». Міліони нещасних чули не раз та не десять і чують далі заєдно «распішітєсь», себто, «підпишіться». І так це дієслово в цьому фальшивому значенні, як, зрештою, багато інших російських слів, прийнялося за довгі роки вже загально майже на всіх українських землях під совєтською займанщиною. (Примітка автора)

(обратно) 9

Виправимо помилку мемуариста: насправді Іван Васильвоич Обреїмов (1894-1981) був не математиком, а фізиком. До України приїхав 1929-го року, на запрошення тодішнього українського уряду — для організації Українського фізико-технологічного інституту, скорочено УФТІ, директором якого пробув кілька років. Як вчений, займався фізикою кристалів, молекулярною фізикою та низькотемпературною спектроскопією. Організував конференцію з теоретичної фізики.

Арештований у липні 1938-го року в зв’язку з т. зв. «справою УФТІ», за якою розстріляли 8 осіб із 16 арештованих. Формальна Івана Васильовича звинувачували у шпигунстві, оскільки він часто виїжджав за кордон для зустрічей з колегами-фізиками і запрошував їх до свого інституту.

Причиною привілейованого становища Івана Васильовича Обреїмова були не тільки і не стільки старання його дружини, скільки клопотання колег, особливо ж А.Йоффе та П.Капиці. Дозвіл працювати у в’язниці за спеціальністю він використав, написавши працю ««Про застосування френелевої дифракції для фізичних і технічних вимірювань», за яку в 1946 р був удостоєний Сталінської премії». В травні 1941-го року був звільнений «за відсутністю складу злочину». Відтоді і аж до кінця життя займався своєю улюбленою фізикою.

(обратно) 10

Гіпотетично Софія Яблонська у серії дорожніх нарисів «Далекі горизонти».

(обратно) 11

Мається на увазі Олена Андріївна Штакеншнейдер. ((1836 — 1897) — дочка російського архітектора, професора Академії мистецтв А. Штакеншнейдера. У своєму щоденнику відобразила ряд подій культурного життя Петербурга кінця 50-х — початку 60-х років XIX в.

Згадуваний Ів. Німчуком фрагмент щоденника Штакеншнейдер виглядає так (цитата за http://litopys.org.ua/shevchenko/vosp65.htm).

«Е. А. Штакеншнейдер

Т. Г. ШЕВЧЕНКО НА ЛИТЕРАТУРНОМ ЧТЕНИИ В ПАССАЖЕ

Вечером была на чтении в пользу воскресных школ, в Пассаже. Читали: Бенедиктов, Полонский, Майков, Писемский, Достоевский и Шевченко.

Вот, век изучай и все не поймешь то, что называют публикой. Шевченко она так приняла, точно он гений, сошедший в залу Пассажа прямо с небес. Едва он успел войти, как начали хлопать, топать, кричать. Бедный певец совсем растерялся. [Думаю, что неистовый шум этот относился не столько лично к Шевченку, сколько был демонстрацией. Чествовали мученика, пострадавшего за правду. Но ведь Достоевский еще больший мученик за ту же правду. (Уж будем все, за что они страдали, называть правдой, хотя я и не знаю хорошенько, за что они страдали, довольно, что страдали.) Шевченко был только солдатом, Достоевский был в Сибири, на каторге. Между тем Шевченка ошеломили овациями, а Достоевскому хлопали много, но далеко не так. Вот и разбери.]

С Шевченком даже вышло совсем удивительно. Он нагнул голову и не мог вымолвить слова. Стоял, стоял и вдруг повернулся и вышел, не раскрыв рта. Шум смолк, и водворилась тишина недоумения. Вдруг из двери, через которую выходили на эстраду чтецы, кто-то выскочил и схватил стоящие на кафедре графин воды и стакан. Оказалось, что Шевченку дурно. Через несколько минут он, однако, вошел снова. И ему снова, было, стали хлопать, но,

1 ... 56 57
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «595 днів совєтським вязнем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "595 днів совєтським вязнем"