Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

— Добре, — промовила Астор, глянувши на брата. — Але чому, Декстер?

— Більшість людей цього не зрозуміє. Навіть ваша мама.

— Але ти розумієш. — вимовив пошепки, майже хриплим голосом, Коді.

— Так. І я можу допомогти.

Я глибоко зітхнув і відчув, як до мене через роки долинуло відлуння тієї далекої ночі, коли ми з Гаррі стояли під зоряним небом Флориди. І зараз я в точності повторив слова, які тоді сказав мені Гаррі:

— Ми будемо ставити тебе на правильний шлях.

Коді звернув на мене погляд своїх великих, немиготливих очей, і кивнув.

— Гаразд. — сказав він.

Глава 23

Вінс Масуока мав невеликий будиночок у північному Маямі там, де вулиця Пн-Сх. 125 Стріт закінчувалася тупиковим провулком. Володіння було розфарбовано у світло-жовті тони з пурпуровою окантовкою, що змусило мене серйозно задуматися щодо художніх смаків колеги. Перед будинком росли кілька акуратно пострижених кущів, а поруч із вхідними дверима знаходився кактусовий сад. До дверей вела вимощена бруківкою доріжка, освітлювана новомодними світильниками на сонячних батареях.

Я вже бував у нього вдома одного разу, це було більше року тому, коли Вінс вирішив влаштувати костюмовану вечірку. Я прихопив із собою Риту, оскільки суть мого маскування якраз і полягала в тому, аби носити маску. Вона виступала в ролі Пітера Пена, а я у вигляді Зорро — темного месника з готовим до бою клинком. Коли Вінс відкрив нам двері, на ньому було облягаюче шовкове вбрання, а його голову прикрашав кошик із квітами і фруктами.

— Джон Едгар Гувер31? — запитав я його тоді.

— Майже вгадав. Кармен Міранда32. — відповів він і підвів нас до чаші із загрозливим летальним фруктовим пуншем.

Зробивши ковток, я вирішив переключитися на содову, але це, звісно, сталося ще до того, як відбулося моє знайомство із дудленням пива і зайняттям такими речами, які пасують лише самцям. Неспинно гриміла монотонна технопопса — музику запустили на таку міць, що виникало нездоланне бажання добровільно провести собі трепанацію черепа. З кожною хвилиною цей костюмований бал ставав все гучнішим і галасливішим.

Наскільки мені відомо, з тих пір Вінс не проводив розважальних заходів подібного масштабу. Але в людській пам'яті воно, мабуть, збереглося, і Вінсу, з повідомленням всього лише за добу, не склало труднощів зібрати натовп захоплених типів, покликаних стати свідками мого приниження. Вінс був вірний своєму слову, і по всьому будинку, включаючи внутрішнє подвір'я, були встановлені відеомонітори, на яких відтворювалися брудні фільми. Чаша для фруктового пуншу повернулася на своє місце.

І оскільки чутки про попередню вечірку були ще досить свіжими, будинок був набитим буйними типажами, в основному чоловічої статі, які накидалися на пунш з таким ентузіазмом, немов до них долинула звістка про те, що перший, хто отримає від його прийому необоротне ушкодження мозку, стане володарем цінного призу. З деякими з цих веселунів я навіть був знайомий. Анджело Батиста-ніякого-відношення з'явився прямо з роботи разом із Каміллою Фідж і ще кількома корисними задротами з нашої лабораторії. На вечірці були присутні і знайомі мені копи, включаючи четвірку, яка сьогодні допомагала сержанту Доуксу і мені. Інших гостей, судячи з усього, випадково підібрали в Маямі Біч, враховуючи їх професійні навички у вигукування «Уууу!» в ті моменти, коли змінювалася музика, або коли на моніторах з'являлася якась особливо непристойна картинка.

Скоро вечірка перетворилася на щось таке, про що нам належало ще довгий час згадувати із жахом. До восьми сорока п'яти я був єдиним, здатним самостійно триматися на ногах. Більшість копів, розбивши табір поруч із чашею для пуншу, тримали міцну оборону за допомогою ліктів. Анджело-ніякого-відношення лежав під столом із широкою посмішкою на вустах. Його штани кудись зникли, а на маківці бідолахи хтось виголив смугу.

Мені здавалося, що настав підходящий момент, аби непомітно вислизнути на повітря і з'ясувати, чи не прибув сержант Доукс. Але я помилявся. Ледве я встиг зробити пару кроків у напрямку дверей, як на мене ззаду навалилася якась тяжкість. Я різко обернувся і побачив, що Камілла Фідж із впевненістю схопила мене за спину.

— Привіт. — сказала вона з радісною, хоча і дещо розмазаною посмішкою.

— Привіт! — весело вигукнув я. — Тобі принести що-небудь випити?

Вона насупилась.

— Пійло мені не потрібно. Хотіла сказати привіт, — вона ще більше насупилась. — О Ісусе, ти такий симпатичний. Я давно збиралася сказати тобі це.

Ну що ж, бідолаха явно сильно напилася, але й навіть якщо так, то... Симпатичний? Я? Схоже забагато алкоголю таки може сильно затьмарити зір, але все ж... Що могло бути симпатичного у тому, хто скоріше розпоров би вам черево, ніж потиснув руку? Проте у будь-якому випадку, я вже вичерпав свій ліміт на жінок — однією Рити було більше ніж достатньо. Наскільки я пам'ятав, ми з Каміллою навряд чи коли-небудь говорили один одному більше трьох слів підряд, і при цьому вона ніколи не згадувала, що я «симпатичний». Мені здавалося, вона мене уникала, вважаючи за краще червоніти і відвертатися замість того, щоб просто вимовити: «Добрий ранок». А зараз вона вже раптом практично намагалася мене зґвалтувати. Хіба в цьому був хоч якийсь сенс?

Однак у мене не було часу на те, щоб аналізувати людську поведінку.

— Величезне тобі спасибі. — вимовив я, намагаючись відліпити від себе Каміллу і при цьому не завдати кому-небудь із нас тілесних ушкоджень.

Вона замкнула руки на моїй шиї, і я з усіх сил намагався їх розчепити. Але мені не вдавалося, Камілла прямо прилипла до мене.

— Тобі потрібне свіже повітря, Камілла. — промовив я, сподіваючись, що вона зрозуміє натяк і відлипне самостійно.

Але ж замість цього Камілла притулилася до мене ще міцніше і вперлася своїм обличчям в моє. Натиск був настільки сильним, що я позадкував.

— Я отримаю своє свіже повітря тут. — повідомила вона і, склавши губи бантиком, щосили поперла на мене, так що я врізався у стілець і ледь не впав.

— Може, бажаєш присісти? — спитав я із надією.

— Ні. — відповіла Камілла, притягаючи мою голову до свого обличчя з надлюдською силою. — Хочу позлягатися.

— Ах, он як. — заїкаючись промовив я, намагаючись побороти в собі шок від цієї абсурдної ситуації.

Невже всі жінки роду людського інфіковані безумством? Втім, чоловіки нітрохи не кращі. Вечірка навколо мене виглядала так, наче її режисирував сам Ієронімус Босх33,