Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

З вежі відкривався чудовий краєвид: бурштиновий океан кноплу, помережаний прямими смугами шляхів; стрункі башти на обріях, до яких тягнулися ці смуги і біля яких відбувались танці мешканців інших кедробабів, що буяли деінде розлогими мідними вибухами свого листя; веселки, які різнобарвними фонтанами, здіймались над маківками золотих споруд і різнокольорово відображались у воді близької річки, яка своїми вигинами нагадувала вигини Дніпра біля гременецького річкового порту. І все це було вкрито прозорим ніжно-жовтим серпанком пилку кноплу, чиї м‘ятні духмяності слабішали по мірі того, як Богдан з Ігорем здіймалися вище й вище по спіралі естакади, що оповивала вежу аж до самої її верхівки.

Повітря ставало незвично свіжим і від цього трохи ломило скроні. А, може, й не від цього, а від швидкого бігу, яким вони пересувались останні півгодини опісля того, як прослизнули між танкеток і кинулись до підніжжя величної лискучою споруди. Безлиці їм не заважали. В Безлицих були інші турботи: згори було видно, як потроху рветься коло танкеток, що почали повільно розповзатися по танцювальному простору. Їхні пасажири, що до того нерухомо сиділи на них, теж заворушилися, попарно сплигуючи на витоптану стерню та й підбираючи з неї трупи мавп і людей для того, аби завантажувати їх на пласкі поверхні своїх механізмів. А потім везти усе це кудись досередини вежі.

Певною мірою, саме для цих цілей, мабуть, був призначений ряд дверей, які формою нагадували знайомі екрани з мерехтливими портретами Аристаса, розташовані через рівні відстані в поверхні башти. І чим більше ставало чистим повітря, тим частіше й частіше Богдан з Ігорем дивились на них, бо від цього дивним чином трохи зменшувалась болюча ломота у скронях.

— Сонько, Сонько!!! — репетував Богдан на бігу, вже розрізняючи вдалині малесеньку сріблясту лушпайку апарату. Лушпайка мовчала, жодним чином не реагуючи на його репетування.

— Стійте! Стійте!!! — галасував позаду невеличкий натовп на чолі з Меру та Корнелією, що біг за ними від самого підніжжя вежі. І як би не щире бажання долучити Такаманохару до всесвітньої Любові, земляни давно підкорилися б цим закликам.

Раптом Богданові здалося, що хтось в його мозку розгубленого вигукнув: „Ч-чорт!”. Але вслухатися в цю єресь не було часу, бо приходилось різко гальмувати так, що п‘яти, здається, задимілись: за черговим пологим поворотом естакади перед землянами вишикувався ряд жовтих балахонів, що стояв на цілковитій заваді подальшого шляху нагору. Безлицим, мабуть, остогиділа уся ця метушня на їхній споруді. В руках вони тримали якусь зброю, дуже схожу на великі шприци з довгими й тонкими голками-жалами.

М‘ятного запаху навкруги майже зовсім не відчувалось і якась неясна тривога хлюпнулась в Богданове серце. Поряд з ним так само стривожено завмер Норильцєв. Величезний кошлатий Аристас зігнувся вгорі, уважно спостерігаючи за ними. Але його подоба зненацька розпочала набувати якоїсь неправильності. Неначе в спекотний день марево заколихалося. Втім, Кременчуку знову не вистачало часу, аби вникнути в суть цього явища. Бо з іншого боку естакади до них вже наближалась юрба бронзовотілих людей на чолі з Меру. За ним погойдувала своїми розкішними грудьми Корнелія. Очі у всіх були якісь порожні.

Земляни зацьковано зиркали то на засапаних переслідувачів, то на далеку цяточку апарату, то на безмовний ряд Безлицих, які зненацька синхронно розпочали здіймати свою зброю. Щось в цьому ряду було насторожило Богдана, але в цей час з тонких жал „шприців” полинули струмені якогось жовтого диму. Або пилу. Знову гостро запахло м‘ятою і Кременчук раптом здивувався тому, що він може за щось тривожитись в безпосередній близькості від Безлицих. І від людей, які їх люблять.

Пишногруда Корнелія, між тим, граціозною ходою вже підходила до нього, стискаючи однією рукою Меча Безсмертя, а іншою… Іншою дівчина зривала зі стегон пов‘язку і гранична оголеність дівочого тіла засліплювала Богдана. А з-за спини Меру вже вислизало інше дівча й сунуло просто до Зоребора, щелепа котрого відвалилась аж до самого низу його коротенької кольчуги.

— Любіть нас, Єресіархи, любіть! — наближуючись, стогнали дівчини і до запаху м‘яти додався запах жіночого поту та якихсь терпких парфумів. В повітрі пахло любов‘ю. Грішною любов‘ю.

Якесь запізніле худесеньке дівчисько з напрочуд довгим мечем вигулькнуло з-за повороту естакади і теж було кинулось до хлопців, але було зупинене рвучким порухом Меру. Вірніше, той спробував її зупинити. Бо дівчина зробила якийсь невловимий рух і командир людського загону опинився на долівці, навіть не зрозумівши того, що це з ним зараз відбулось. А Кременчук лише зараз помітив, що, окрім незвично довгого меча, дівчина мала й маску, яка відрізнялась від решти, що мелькотіли навкруги: прикрашена вона була не пір‘ям, а довгастими мітелками кноплу.

Втім, за мить Богданові було вже не до того, аби спостерігати за дивною сороріанкою, бо Корнелія, врешті решт, дісталась до нього і рвучко обійняла, водночас якось загрозливо здіймаючи меча. Краєм ока Богдан побачив, як падають, сплітаючись ногами й руками інші люди, а одна з дівчин стрибнула на впалого Меру, стискаючи його крутими стегнами і… І в наступну мить гостре лезо пронизало його груди, а сам він захрипів, вигинаючись в передсмертній агонії.

Меч Корнелії розпочав опускатися на голову Кременчука. Звабливе розпашіле тіло щільно прискалось до камуфляжного комбінезону. Богдан не міг зробити ані поруху, навіть для того, аби кашкет поправити, бо увесь занурився в дивну й млосну суміш відчуттів насолоди та страшенної небезпеки. Насолода перемагала. Але в наступну мить щось трапилось.

— Ах, ти, стерво! — почувся знайомий голос і Корнелія раптом тіпнулась усім тілом, випускаючи Богдана зі своїх жагучих обіймів.

А потім її кинуло вбік: лише ноги довгі в повітрі блимнули, а в наступну мить вона усією своєю вагою важко гепнулась на долівку. Як ото Меру нещодавно. І було зрозуміло, що опісля такого удару Корнелія впродовж декількох довгих хвилин буде просто не в змозі вимахувати своїм Мечем Безсмертя. Так само, як і обійматись з чоловіками.

У нападниці ж з довгим мечем це виходило набагато краще. В сенсі вимахування зброєю та кулаками. Бо за якусь мить вона подібним чином поклала на лопатки ще одну подругу, яка застрибнула було на Норильцєва, а потім кинулась просто на