Читати книгу - "Мері та її аеропорт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До гори він ішов довго.
Вона виявилася значно далі, ніж він розраховував, аж майже напроти Тихої бухти. Перед підйомом він трохи полежав у траві, послухав цикад. Стояв спекотний червневий кримський полудень. Небо було чисте і ясне. Лише самотній дельтаплан плив по повітрю з боку Феодосії.
Гора була старою і не такою високою, як їм із Котом бачилась кілька років тому, вкрита травою, з-під якої стирчали шматки ламкої породи, всі в зморшках. Герман зупинився трохи перепочити і розгледів, що це вапняк. У траві шурхали ящірки, дзвеніли цикади, стрибали великі, схожі на сарану, коники. Цікаво, коли останнього разу тут була людина? Відповідь на це питання він знайшов на вершині.
У гору, в саму маківку, як у двері, було вбите залізне кільце, наче за нього мали зачепити Землю і тягати її по орбіті. Поруч лежав рваний, але відносно новий китайський кед.
Герман подивився вниз: насправді високо. Йому захотілося взятись за кільце і спробувати перевернути світ, однак замість цього він жбурнув рваний кед по схилу.
Він сів. Жарко, але вітер з кожною хвилиною заволодівав Германом, як морські хвилі заволодівають необачним плавцем, який заплив занадто далеко.
Море внизу гралося тисячами сонячних блискіток. Герман сів, схрестивши ноги, заплющив очі і приготувався слухати вітер і свої сни. Але разом з вітром у його свідомості засвистіли духи тисячоліть, які гуляють цією землею. Герман відчув, що він — це не тільки він один, це тисячі різних людей, чоловіків і жінок, які живуть у ньому, які дають йому силу. Він бачив, як вони мчать на конях степом, як сіють пшеницю, пливуть на кораблях, ріжуть скотину, розмовляють різними мовами, виконують ритуали, приносять жертви, сміються й плачуть, народжують дітей, гинуть від голоду, святкують новий урожай. Він — це вони, але й вони — це він, що всі вони разом — єдиний ланцюг, а він — лише маленька ланка, і його діти теж стануть такою ж ланкою, і діти їхніх дітей, і діти дітей їхніх дітей, і тягтиметься ланцюг до безкінечності, точніше, до того часу, поки ця людська цивілізація не зітре себе з лиця Землі, як це зробили всі попередні.
Він відчув, що так мало знає, що те життя, яке він проживає, — лише піщинка в пустелі, просто мізер, ніщо, нескінченна малість, однак і невідкритий скарб, багатство, яким він володіє, і він має усвідомити це по дорозі до істини, тому що шукати відповідь на питання треба, перш за все, у собі, інколи і не потрібно нікуди ходити і мандрувати… І тут йому стало страшно. Він відчув, що не контролює свою свідомість, що вона зараз існує окремо від його тіла, раптом побачив себе, Германа, а може, то була зовсім інша, не знайома йому до цього часу істота, у тілі якої він прожив у цьому житті більше тридцяти років, — вона сиділа на високій горі майже на березі Чорного моря, із заплющеними очима, а він дивився на неї зверху…
Надалі стало зовсім страшно. Герман відчув безодню, яка затягувала його в себе, порожнечу, сповнену райського світла. Він здригнувся — і несподівані видіння неохоче покинули його.
Він лише хотів посидіти із заплющеними очима на вершині гори і віддатися вітру, який шепотів би йому його ж сни. Герман зрозумів, що необачно випадково доторкнувся до невідомого, і що це невідоме йому сподобалось блаженним станом і безтурботністю, але також він зрозумів, що зараз не готовий його прийняти.
Герман трохи розплющив очі і подивився на світ — дивно, але той не змінився. З широкою посмішкою, вибачаючись за запізнення, за стіл сідав довгоочікуваний Петро і вже протягував йому документи. «Я питиму зелений чай. А ти що сьогодні п’єш?» — відхекуючись, запитав він. «Свої спогади».
Чоловік Мері та його дурна вдачаЯ розумію, що в країні бардак, що в аеропорту бардак, що в нашій компанії — бардак, але не настільки ж! Де це таке написано, щоб на мій літак, на виставковий рейс перед самим вильотом присилали нову стюардесу? І мене, командира літака, навіть не попереджували?
А вона просто зайшла в літак і сказала: «Доброго дня, я Ольга Михалик, ваша нова стюардеса!» Я люблю красивих жінок, у тому числі й на роботі, але мені здається, що її попередниця Алла, по-перше, не заслуговувала на таке до себе ставлення, а по-друге, зовсім не відомо, як ця дівчина взагалі знає справу. Я зв’язався з шефом, вибачте, ми товаришуємо вже не перший рік, він, як і я, знає про літаки все або майже все. Але він пробубонів щось незрозуміле, на кшталт «вибач, старий, не встиг попередити, не переймайся, ти нічого вже не вдієш. Так треба. З Аллою все буде в порядку, я обіцяю». І на тому спасибі!
Новенька виявилася спритненькою, і навіть на перших порах з нею було обмаль проблем, вона все хапала з льоту. До того ж, незважаючи на досить неприємні обставини нашого знайомства, між нами одразу налагодились приємні робочі стосунки. У мене
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мері та її аеропорт», після закриття браузера.