Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
*Мія
Усе в моєму житті кардинально змінилось з появою Алекса. Чи готова я була до цих змін? Ні! Чи задоволена я тим, що все склалось саме так? Звичайно! Алекс став моїм порятунком та ліками проти болючих ран. Завдяки його підтримці я вчуся позбуватись власних страхів. Надіюсь, що зовсім скоро вони залишаться в минулому. Назавжди.
Від моїх роздумів мене відволік Лакі, який швидко застрибнув на ліжко й почав муркотіти та тертись мордочкою об мій лікоть. Я приклала вказівний палець до свого рота й жестом показала кошеняті, щоб він поводився тихо, бо Алекс ще спав і мені не хотілось будити його так рано.
Я відкинула ковдру й поставила Лакі собі на коліна. Той почав гратися з мереживом на моїй піжамі. Я усміхнулась до кошеняти й погладила його по голові.
Поки я пестила кота, в мене з’явилась ідея, яку я одразу вирішила втілити в життя. Я обережно переклала Лакі на ковдру й тихо підвелась з ліжка. Алекс почав вертітися в різні боки, тому я завмерла на місці. Коли зрозуміла, що він далі спить, то швидко вийшла з кімнати й попрямувала на кухню.
Зараз тут нікого не було. Це й не дивно, бо ніхто в нашій сім’ї не прокидається так рано в суботу. Інколи мама прокидалась швидше, щоб приготувати для нас сніданок, але зараз їй постійно хочеться спати. Напевно це якось пов’язано з вагітністю, але точно я цього не знаю…
Алекс змінювався заради мене. Цього помітити не міг би лише сліпий. Мені подобалось те, що він так багато робить для мене й водночас у своїх думках я завжди звинувачувала себе за те, що роблю для цих стосунків занадто мало. Кожного разу, коли він робив мені якийсь сюрприз чи подарунок я нагадувала собі, що маю зробити теж щось подібне. І не тому, що «так треба», а тому, що я справді хочу цього. Тому сьогодні я вирішила зробити Алексові невеличкий сюрприз. Це всього лише буденна дрібниця, проте, я надіюсь, що це потішить його…
Я зовсім не спеціаліст в кулінарії. Думаю, якби я взяла участь в проєкті «Майстер Шеф», то б не пройшла й першого туру, але я не втрачаю надії, що колись я таки навчусь добре готувати, бодай якісь найпростіші страви.
Не довго думаючи, я вирішила приготувати млинці. Тим паче, що це один з найулюбленіших сніданків Алекса.
На щастя, в холодильнику я знайшла все необхідне. Надіюсь, що цього разу ми обійдемось без пожежі. Ну що ж, починаємо.
Я розклала на столі всі необхідні продукти, але зрозуміла, зо не знаю точної пропорції, тому я вирішила знайти рецепт у маминому записнику. Добре, що вона завжди тримає його на кухні. Я швидко знайшла його на одній з полиць. Декілька хвилин і рецепт вже був у мене. Я лише раз відхилилася від інструкції, бо вирішила дати трохи менше цукру, через те, зо сьогодні в нас фотосесія й потрібно бути в формі.
Коли тісто було готове, я приступила до обсмаження млинців. Перший вийшов не дуже, бо я дала забагато олії. Я вирішила позбутися цього неподобства й з’їла його. На щастя, інші млинці вийшли набагато смачніші.
Коли я закінчила з їх приготуванням, то взялася за каву. Коли все було готове, я накрила на стіл й попрямувала в кімнату Алекса. Він ще мирно спав, а Лакі лежав на його животі. Вони були такі милі, що я вирішила зробити фото, але забула виключити спалах, тому кіт та Алекс прокинулися.
Лакі одразу зістрибнув з ліжка й пішов у свій будиночок. Алекс закотив повіки й перевівся в сидяче положення.
— Я думаю, що він скоро привикне до тебе й полюбить, — промовила я.
— Не думаю. Мені складно знайти спільну мову з котами, — відповів Алекс, знизуючи плечима.
Я нахилилась до нього й легко поцілувала губи. Вуста Алекса розплилися в широкій усмішці.
— І хто це вже тут снідав без мене? — ображено запитав він, обводячи мене своїм прискіпливим поглядом.
— Я лише спробувала на смак! — відповіла я, з нотками обурення в голосі. Я з’їла лише декілька шматочків, щоб переконатися, що це взагалі можна їсти.
— Ксенія знову приготувала щось смачненьке? — поцікавився Алекс, закутуючи мене у свої обійми.
Я ображено штовхнула його в плече й відсторонилася.
— Чому одразу мама? Таке враження, що я ні на що не здатна! Сьогодні я сама приготувала для нас сніданок.
— Вибач, я не хотів тебе образити. — Алекс нахилився й ніжно поцілував мене в плече. Від його дотиків я одразу забувала про всі образи. — І чим же ми сьогодні будемо снідати?
— Млинцями, — коротко відповіла я, підводячись з ліжка. — І якщо ти не хочеш залишитись голодним, то тобі краще поквапитись!
— Гаразд.
Алекс теж підвівся й ми разом попрямували на кухню.
— Давай сьогодні поснідаємо на терасі. Така хороша погода.
Я глянула в вікно й схвально кивнула. Погода й справді була чудова, тому ми з Алексом почали переносити наш сніданок на терасу.
— Як тобі? — поцікавилась я, перед тим, як відрити ще трохи кави зі своєї чашки. Всередині мене було присутнє легке хвилювання. Мені хотілось, щоб Алексові сподобалися млинці, які я приготувала.
— Так. Доволі смачно. Дякую за сніданок. — Алекс встав зі свого місця, підійшов до мене й поцілував в голову.
— Рада, що тобі сподобалось. Я старалась.
— Можемо наступного разу спробувати приготувати щось разом. І ще, я обіцяю, що більше не буду жартувати над твоїми кулінарними здібностями. Впевнений, що з часом ти зможеш перевершити навіть Ксенію!
— Спасибі, — я сором’язливо відвела погляд в бік.
— До початку фотосесії ще доволі багато часу. Ти не проти трохи поплавати в басейні? — запитав Алекс.
— Так. Було б дивно змарнувати такий шанс. Сьогодні хороша погода для цього.
Алекс схвально кивнув і ми попрямували нагору, щоб переодягнутися. Я насипала Лакі корму, а тоді ми попрямували до басейну.
Мені випала прекрасна можливість помилуватися красивим тілом Алекса і я вирішила не втрачати нагоди.
— Міє, ти ще довго будеш там стояти? Ходімо!
Я зрозуміла, що витріщаюсь на нього занадто довго, тому потрясла головою, щоб викинути ці думки й нарешті спустилась в басейн по невеличких сходинках. На щастя, вода була доволі тепла. Ми з Алексом одразу почали дурачитися. Він хлюпав на мене водою, а я — на нього. Ми поводилися, як малі діти, проте, нам це приносило задоволення.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд», після закриття браузера.