Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Ліва брова графа повільно поповзла вгору.

— Даріє, Ви більш божевільніші, ніж я?

— Можливо, - видихнула я, але пояснила: - Він харчується викидами енергії. Поки він жив у мене, я не пригадую його таким повненьким. А це означає, що вчора він харчувався викидами енергії. До речі, пам’ятаєте, що сталося вчора?

На мене дивилися справді як на божевільну. Я навіть зніяковіла і відвела очі.

— Це лише дракориб. Тупа, безглузда, бездарна істота, що харчується хробаками та іншим харчовими об’їдками.

— Ще скажіть, як усі, що дракориби не розмовляють. Це все неосвіченість людей.

Граф примружився і дивно на мене так подивився, що мені дуже захотілося втягнути шию.

— Даріє, науково доведено, що дракориби не розмовляють, — а через пару секунд чоловік поставив мені дивне запитання: - Ви з ним розмовляєте?

Спеціально виставляє мене дурепою?

— Крім цього, мілорде, Тихіш мені ще й відповідає.

— Тихіш? Ви дали йому прізвисько?

Я взяла тацю і попрямувала до дверей.

— Так, мілорде, я дала йому таке прізвисько, бо він розмовляє. Я постійно повторювала йому «тихіше, тихіше, інакше тебе почують вихователі, і нас виженуть із притулку». Ось так і вийшло, що його прізвисько тепер Тихіш.

Я хотіла відчинити двері, акуратно вивільнивши одну руку, але двері самі відчинилися. Я подивилась на графа. Його магія.

— Він жив із Вами у притулку? – не вгавав Його Світлість.

— Так. Він був моїм єдиним другом. І повірте, він - найкращий друг.

Помітивши на обличчі графа дуже дивний вираз обличчя, я вирішила швидше забратися. Невже справді в божевільні мене записав? Але я знала точно, що дракориби розмовляють. Принаймні Тихіш. Не могла ж я збожеволіти в притулку?