Читати книгу - "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова"

— Юльчик! — гукнула мене Міланка, коли ми вже майже зібралися залишком колективу покидати територію бази відпочинку. — Допоможеш мені трохи? Ходи за мною, — прямує назад до котеджу.

Я дивуюсь, але плентаюсь за подругою. Поряд з нею був Макс і зазвичай він у всьому допомогав матері своєї, ще не народженної, дитини. Та й речі всі вже зібрані, в авто лиш тільки завантажити лишось, чим наразі займалися чоловіки. А прибирання ніби-то персонал, працюючий тут, має робити. До того ж, я саме робила фотографію території, адже частинку соснового лісу, серед якого ми опинилися, хотілось забрати із собою. А от Аліна нічим не зайнята. Нудиться біля воріт. Мілана її не могла попросити?

— Щось забули на другому поверсі?

— Сестро. От скажи, ми ж сестри? Ми ж з тобою скільки років дружимо? — зімкнула в замок свої руки на круглому животі-барабані чорнявка, щойно за мною зачинилися двері і звуки з вулиці більше не долинали до наших вух.

— Ну так. Сестри. По духу, — спантеличено киваю, не розуміючи, що це за розмова така.

— Тоді чому ти, сестричко, від мене дещо приховуєш? Що відбувається між тобою і Ярославом?

Питання повалює на землю й душить. Сподіваюся, мої щоки не палають і це не викаже мене. І це не тому, що я соромлюся абощо, просто я сама не знаю, що між мною і тим юнаком.

Після ранкової розмови насилу взяла себе в руки. Пропозиція застала мене зненацька. Як і поведінка хлопця в цілому. Він, як завжди, б'є рекорди і за максимально короткі терміни, то викликає мій сказ, то занурює у відчай, а то й взагалі — перекриває мої верхні дихальні шляхи своєю непередбачуванністю.

Проте, я трималася весь день мужньо. А втім, як і сам Яр. Ми нічим не показували нікому, що серед всіх людей, його найбільше цікавлю я, а мене він. Принаймні, мене думки про нього ні на мить не покидали. Якщо він запропонував мені побачення, то, гадаю, й він про мене думав. Але... Невже Мілана щось помітила? І чекала, поки Яр поїде, щоб розпитати мене, що між нами? От трясця!

— Чому замовкла? Не знаєш з чого почати? То давай допоможу, — якось роздратовано гаркнула подружка, поки я розгублено витріщаюся на неї. — Прокинувшись, я перш за все глянула у вікно. Не кожен день прокидаєшся серед хвойного оазису. І знаєш, що я побачила там? Як тебе обіймав Ярославчик. І як це розуміти?

Стинаючи плечима, я зовсім не збагну, як прокоментувати цю картину. Сказати правду? Розповісти все-все? А якщо подруга образиться, бо ж між сестрами прийнято ділитися усім? Принаймні, так заведено було і є в ті часи, якщо я знаходжуся територіально в місті. Поки валялася у своїй депресії, — щось не помічала, що була в курсі усіх переміщень і подробиць з особистого життя університетської подруги.

— Ярослав запросив мене на побачення, — зізнаюся з таким виразом обличчя, ніби кажу про скоєння вбивства. До того ж, масового.

— Що? Побачення? Серйозно? — лякливо кривить обличчя та, схопивши усіма пальцями по колу свого живота.

— Так. Але я ще не знаю, чи піду.

— І довго це вже між вами?

— Що саме? Побачень у нас не було раніше, — ніби виправдовуючись, запевняю.

— Я про симпатію. Як довго ви пускаєте один одній бісики? Ви спілкуєтесь?

— Ні! В останнє я бачила його на вашому з Максом весіллі.

— Справді? І що ж змусило Ярчика запросити тебе на побачення? Ти що, спокусила його на світанку, що він і обійматися поліз? В коханні до забуття не присягався ще?

В словах подруги вловила сердиті нотки. Чого б це раптом? Чи подруги не зобов'язані радіти приємним обставинам долі одна одної, включаючи зміни в особистому житті?

— Не знаю. Я купалася в басейні, коли він прийшов. Точніше, вже вилізла з нього. Якось розговорилися, — сухість в роті заважала та я, роблячи незначні зупинки, намагалася говорити. Ранкову зустріч з об'єктом моїх давніх снів та, що вже там, мрій, й самій собі пояснити та згадати важко, а пояснити іншій людині — й тим паче бракує слів, сил та... уяви. Інтуїтивно відчуваю, що розповідати все, як є — не варто.

— Ой, тримайте мене десятеро — я зараз народжу! — ляснула себе по ногам вагітна, виказавши свою недовіру. — От прямо так розговорилися, що обійматися захотілось і на побачення йти?!

— Ну-у... Так. Наче так, — нявчу собі під ніс, але вже відчуваю, як стало гаряче моїм щокам. Брехати я не вмію від слова "зовсім".

— А що ти про Ярослава взагалі думаєш? Він тобі подобається? Хочеш йти на це побачення? Хочеш стосунки з ним?

— В цілому — звичайний хлопець. Співає  гарно. Молодець... — почала впевненно, а от, як продовжити відповідати на допит — й не знаю. Таке щось дурне задає мені Міланка. Моя мама й то не так допитувала мене раніше, якщо стосувалося теми хлопців.

— І-і? Подобається?

— Ну. Можливо трішки. Але не знаю. Я ще не вирішила, чи піду я на те побачення. Схильна до того, що ні. Ти ж знаєш, в моїх найближчих планах немає місця стосункам, — плету хармани, вперто відмовляючись, не то що Мілані, а й собі зізнатися у правді.

— А на весіллі у мене, ви як між собою ладнали? Ярчик до тебе чіплявся? Пам'ятаю, як вас примушували поцілуватися, а ти дременула. Через що так сталося? — чомусь згадує невгамовна, мацаючи свого габаритного кавуна.

— Ти ж знаєш, я не хотіла бути дружкою і про це тобі нагадувала при кожній можливості. Боялася, щоб нічого такого не сталося, а воно... Справдилися жахи.

— А може ти тоді так зреагувало, тому що Ярчик тобі вже давно подобався? — заганяє мене в глухий кут людина, тимчасово виконуюча обов'язки детектива. Принаймні, для цієї посади є у Мілани відповідні навички.

— Та, знаєш, не дуже. Пияче завжди оце... — відмахуюся, частково підкресливши правду.

— Так "не дуже", що ти з ним кудись вдвох темною ніченькою почалапала?

— Міланко, ти про що? Якою ніченькою? Якою темною? — не розумію куди вона хилить. Таке враження навіть склалося, ніби подруга, котра вже має свого чоловіка і щаслива у шлюбі, ревнує. — Що за абищиці?

— Абищиці? Невже? А мені так не здалося, коли я прокинулася в обіймах малознайомого мені чоловіка в його квартирі, в той час, як мій, ну може не зовсім, але хлопець, і моя подруга були відсутні, хоча я чітко пам'ятала, що вони мали б бути у квартирі, — знов схрестила невдоволено вона руки. — Так, це я про Макса. Ти знаєш, як сталося, що в нас закрутилося все?