Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

Це насмішка Долі? Через тисячоліття "Серце" раптом вирішило відгукнутися, і обрало для цього мою наречену. Я обернувся, дивлячись на те, як дикий поруч зі мною спробував пробити щільний магічний захист артефакту. Так ось за ким він летів! А я-то наївний вирішив, що дитинча тягнулося до мене...

- Рррих, - крихітка вдарився головою у невидиму перепону, і тоді я помітив спалахи вогню, які нагадували мені "драконячу луску".

А що як...?

- "Ти маєш поступитися мені", - звернувся до своєї другої іпостасі, але у відповідь почув лише недовірливе бурчання. - "Готовий пожертвувати нею заради примарного шансу свободи?", - запитав серйозно, чудово розуміючи, що зараз вибір стояв між можливістю перевтілюватися і вільно використовувати свої крила, і тією, яку ми обрали обидва.

- Ах, - дівчина сіпнулася, не в силах боротися з потужною енергетикою стародавнього артефакту, який буквально поглинав її, змушуючи повністю підкоритися волі "Серця".

- Рхииих, - я навіть не встиг якось зреагувати, відчуваючи, як влада над тілом почала повертатися до мене, а тіло різко смикнулося, набуваючи звичнішої для мене людської подоби.

Не роздумуючи ні хвилини, я зірвався з місця, кинувшись у бік Істрійської, і одразу ж схопив її за талію, притягуючи до себе.

- "Моя!", - кричала моя свідомість, і я цілковито не розумів, хто з нас двох не бажав відпускати тендітну фігурку зі своїх обіймів.

А може, це були ми обоє? Що, якщо...? Ні, я не впевнений.

- Ріг... - крихітка схлипнула, притискаючись сильніше, немов поруч зі мною вона справді була в безпеці.

- Маленька моя, що ж ти накоїла... - шумно видихнув, борючись із бажанням начхати на волю Верховних і сховати своє крихітне щастя подалі від усіх.

- А що сталося? - На мене дивилися довірливі смарагди очей, і я зрозумів - пропав. Я не зможу її відпустити, не зможу піти в тінь... Просто - не зможу, хоч як би не намагався.

А отже, я боротимуся за нас. За наше коротке щастя і можливість дати своїй маленькій вибір, хоч би як складно це виявилося.

- Магія Буття підтвердила, що ти в мене особлива, - чмокнув у скроню, усміхнувшись, намагаючись водночас заховати свій біль якомога далі, щоб нічого не порушило цієї миті.

- І тепер я зможу керувати дикими? - І як тут не розсміятися? Сандра ледь не стала іграшкою в руках Серця Світу, а єдине, що її цікавило - чи зможе вона керувати драконами. Та вона фактично стала з ними однієї крові... - Що я такого смішного запитала? - Насупила брови, буравлячи мене своїм зосередженим поглядом.

- Нічого, - усе продовжував зубоскалити, немов застрахувався, і не боюся реакції цієї маленької запальної відьмочки, що вкрала моє серце. - У тебе обов'язково все вийде, адже я твій куратор, - підморгнув, трохи віддаляючись.

Мені здалося, чи вона сумно зітхнула при цьому?

- Ну дивись, я тобі повірил, - обійшла по колу артефакт, якось дивно до нього придивляючись. - Мені здається, чи він тепер... б'ється? - Ну так, подумаєш оживила сплячу тисячоліття магію.

- Тобі не здається, - пішов за дівчиною, спостерігаючи за тим, як вона уважно розглядала печеру. - Нічого не хочеш запитати? - Адже вона не могла не здогадуватися, що щось змінилося.

Та врешті-решт, усередині Сандри зараз мала б вирувати справжня Сила, а вона поводиться так, ніби нічого й не сталося. Дивовижна дівчина.

- Напевно, ні... Гадаю, мені не сподобається те, що ти мені розповіси, а я сьогодні не хочу розмірковувати про серйозне. Мене більше хвилює те, що моя сестра зараз на допросі, а я нічим не можу їй допомогти, - здивовано підняв одну брову, усміхнувшись:

- Так вже й нічого не можеш? І навіть не хочеш скористатися своїми зв'язками в палаці? - Моя співрозмовниця недовірливо покосилася в мій бік, після чого її акуратний ротик зобразив букву "О", і в очах заіскрилися смішинки.

- Любий... - я сіпнувся, уперше почувши з вуст маленької красуні такі слова. - А ти не міг би розібратися в цій неприємній ситуації? Чи мені спробувати самій? - Надто легко Істрійська влилася в роль, немов для неї це було буденною справою. - Ні, я так не можу, - розсміялася. - Почуваюся дивно... адже ти мені допоможеш? - І стільки щирої надії в очах, що я мимоволі замилувався, згадуючи про те, які розпорядження встиг віддати, тільки-но дізнався про те, що сталося.

Думаю, Ліара та її батько вже мають бути вдома. Але хіба я можу собі відмовити в такій малості, як погратися зі своєю нареченою:

- Ну, якщо ти так просиш... - усміхнувся. - А що мені за це буде? - Так, я хочу знахабніти.

Але хто мене засудить? Складно встояти, коли такі спокусливі губи так і напрошуються на поцілунок.

- А що ти хочеш? - Виявляється, в цю гру можна грати удвох...

І я навіть не здогадувався, наскільки це збудливо звучить. Невже я божеволію?

Зробивши швидкий крок уперед, я буквально увірвався у трохи відкритий ротик абсолютно нецнотливим поцілунком. Байдуже... я отримуватиму все, що зможу, поки мені вистачає на це витримки.

Мить, і моє тіло відкинуло вбік, а ошелешена маленька піднялася в повітрі на напівпрозорих крилах, схожих на мерехтливий плащ.

- Ріггард! - Дівчина приголомшено кліпала очима, дивлячись то на мене, що скорчився від болю, то на свої новопридбані кінцівки, залишаючись водночас усе такою ж прекрасною. - З тобою все в порядку?

Чи в порядку я? Ні. Адже мені щойно недвозначно натякнули, що я не отримаю нічого... Навіть краплина щастя була недоступна, адже у божества, схоже, зовсім інші плани на свою обрану.

- Так, зі мною все добре, - підвівся, прокряхтівши, і подав долоню Алісандрі, яка застигла в нерішучості.

- Може, не варто? - Я бачив усі її сумніви, але мені хотілося б перевірити, наскільки все погано.

- Давай обережно, - у принципі, я мав витримати ще один удар магії. - Адже ти все одно не знаєш, як цього позбутися, - вказав на крила, і Істрійська кивнула, довірливо простягаючи мені свою долоню.