Читати книгу - "Коли закінчиться ненависть , Лада Короп"

Мій світ зруйнувався. Разом з дитиною, якої більше не має. Звісно лікар мене заспокоює як може. Та я навіть слухати не хочу про те що у мене будуть інші діти. Бо більше не можу уявити себе поруч з іншим чоловіком. Орест назавжди вбив мої почуття і тепер я його ненавиджу набагато сильніше ніж він мене. Життя поділилося на до і після.

  Не хочу ні жити, ні помирати. Взагалі нічого. Дивлюся у стелю й згадую моменти знайомства з Орестом. Тоді я навіть уявити не могла, що до чого приведе мене моє кохання. Краще б я взагалі не знала цього чоловіка. І дитину я втратила по його вині. І цього йому ніколи не пробачу.

   Витираю зрадницькі сльози й шмигаю носом. Чую, як відкриваються двері палати й до мене підходить молоденька медсестра. Вона ніби співчуває мені й турботливо заправляє ліжко. 

– Ось ваші ліки, Марто. Візьміть, – простягає дівчина. 

– Я не питиму ніяких ліків, – кажу й повертаюся до стіни. 

– Але так не можна. Вам потрібні вітаміни. Для відновлення організму, – обурюється медсестра. 

– Я відмовляюся приймати ліки. Й ви мене до цього не примусите, – бурмочу. 

– Ну і нехай. Зараз прийде Ігор Миколайович і сам з вами розбереться, – відповідає дівчина.

   Ігор Миколайович мій особистий лікар. Він кожного дня зранку та ввечері приходить до своїх пацієнтів і все випитує та змушує приймати ліки. Через деякий час таки приходить мій лікар, але не один. З Агатою. Моєю вірною і любою Агатою. 

– Доброго ранку, Марто. До вас тут прийшли...., – каже Ігор Миколайович. 

– Моя пані. Ви жива. Я так хвилювалася за вас, – кидається до мене Агата. Дивлюся на неї порожніми очима й відчуваю що знову хочу плакати.

 – Агато, – тільки промовляю. 

– Ну, ну. Не смійте плакати. Ви сильна. Щоб там не сталося. Моя люба ви завжди трималися молодцем. Стільки багато пережили. Хіба зараз варто здаватися? – питає Агата міцно обіймаючи мене.

 – Ти навіть не уявляєш як мені болить. Не тіло, а клята душа. Мене зрадили й розтоптали наче непотріб. А я просто хотіла бути коханою. Невже я не заслуговую на це? Агато? – ну от знову починаю ридати. 

– Заслуговуєте. Й у вас обов'язково буде все гаразд. Тихіше, тихіше, моя люба пані. Не треба плакати. Він ще дуже сильно пошкодує про те як з вами вчинив, – запевняє Агата. 

Вона продовжує мене гладити по волоссю й заспокоювати. Під її шепіт і заколисування мені вдається заснути. 

    Бачу чудовий сон де я у білій весільній сукні йду до вівтаря. Все відбувається серед природи у нашому міському парку. Квіти лілеї та пелюстки троянд. Маленькі білі статуетки купідонів, які стоять по усі боки. Я йду й бачу священник, який вже готовий провести обряд вінчання. А головне я бачу Ореста, який чекає на мене. Він посміхається й мені не віриться, що все що я пережила було насправді. Орест такий радісний і щасливий. Я підходжу до нього й він бере мене за руку. Ми разом дивимось на священника й він починає. Я даю свою присягу перед Господом й очікую того самого від Ореста. Та коли він має сказати потрібні слова, то замість того щоб це зробити Орест сильно регоче й перетворюється на справжнього демона. Його знущальний сміх дзвенить у вухах. Мені моторошно.

 На цьому я прокидаюся вся у поту. Навіть уві сні цей чоловік не дає мені спокій.