Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дзвіночок, — повторилася Ліїн, коли він напився. — На мені був такий. У волоссі. Прив'язка для стеження.
Капітан зрозуміло опустив голову.
Шукала проклятий дзвіночок Ліїн досить довго — капітан носив якусь гидоту, котра ховала присутність магії і зняти її відмовився. Але в результаті знайшла і радісно жбурнула його назад у сарайчик.
— А свій я на якогось бородатого мужика кинула, — сказала Ліїн, дивлячись на воду, що виливається з небес. Йти під ці потоки зовсім не хотілося.
— Правильно зробили, — сказав капітан і подав руку.
І Ліїн з незрозумілої причини охоче за цю руку схопилася. А потім тільки й встигла пискнути, коли була різко висмикнута під дощ.
Чергова блискавка розкреслила небо, і прямо над головами втікачів грюкнув грім, Ліїн навіть присіла від несподіванки.
Капітан озирнувся і впевнено вказав праворуч від сарайчика.
І дівчина слухняно пішла. Просто тому, що сама гадки не мала куди йти і що робити. За попередньої втечі такої проблеми не було. Валад знав, куди й навіщо біжить, і встиг розписати маршрут у всіх подробицях. А тут мало що за кущами нічого не видно, так ще й дощ ніяк не закінчується.
А незакільцьоване плетіння спрацювало тільки тоді, коли втікачі зуміли відкрити незрозуміло як знайдену капітаном хвіртку в паркані і почали штурмувати яр, що виявився за нею, через який колись був перекинутий місток. Ну чи кілька дощок. Навряд чи для прислуги, що приходить із найближчого села, стали б будувати щось красиве і ґрунтовніше.
Дном яру тік каламутний потік, який ледь не збив Ліїн з ніг. Вибратися нагору коштувало величезних зусиль і дівчині тільки й залишалося радіти, що дощ весь бруд змиє з одягу. Зате коли вони озирнулися на покинутий маєток, Ліїн мимоволі широко посміхнулася. Горіло горище добре. А дах залишався на місці і злива нічого згасити не могла.
— Тонкий розрахунок, — похвалила саму себе дівчина.
А капітан кинув на неї якийсь дивний погляд і повів уперед, подалі від будинку. І ближче до міста, як сподівалася Ліїн. Адже там порт і «Гордість Ловарі». А ще там Мелана, яка, напевно, зуміє допомогти дурню Велівері, який не береже своє здоров'я.
— Змій, — прошепотіла Ліїн.
Капітан вдав, що не почув.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.