Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Гасіння пожежі проходило весело — одні відмовлялися тягати воду на горище, інші на них кричали, що треба, але самі носити теж не хотіли. І все це під зливою і під вимоги Хашена негайно виносити все цінне. І невідомо, скільки б це все тривало, але потім із будинку вийшов злий, як демон, Валад. Він обізвав усіх так, як вони заслуговували, запідозрив матінку Хашена у зв'язку з щуриним королем і в тому, що саме завдяки цьому зв'язку злодійкуватий і жадібний завгосп з'явився на світ. А потім, коли Хашен спробував захистити честь матінки і пообіцяв магу смерть у страшних муках через відрізані вуха, Валад голосно розреготався і зніс дах. До демонів у лігво, як він сказав.

Летів дах добре, зі свистом. І впав з таким гуркотом, що заглушив черговий гуркіт грому. Зате злива швиденько загасила пожежу, і Хашен почав вимагати рятувати все цінне цього разу від потопу.

Отже, всім було весело, всі були зайняті, і на відсутність Ліїн спочатку ніхто не звернув уваги. Навіть Валад, який пішов відсипатися і відновлювати витрачені на дах сили, принагідно заявивши, що всі баби дурні і вічно ламають комусь плани.

Втім, на відсутність дрібної магички із запечатаним даром не звернули уваги навіть тоді, коли діяльний Хашен знайшов в одній із кімнат на першому поверсі нероб, які грають у карти. А мали ці нероби охороняти бранця, на якого у завгоспа були великі плани.

І Хашел запідозрив страшне.

І відразу ж помчав це страшне перевіряти, розштовхуючи всіх, хто траплявся на шляху, і привертаючи до свого забігу коридором надто багато зайвої уваги. Тож до сарайчика підійшов цілий натовп, якраз у той момент, коли завгосп тремтячими руками відчинив начебто замкнені двері.

— Прокляті викидні бурундука та куниці! — заволав він, зазирнувши до сарайчика.

Грім розкатисто його підтримав, а небо розсікла чергова гілляста блискавка, після чого дощ посилився, ніби намагався загнати людей у укриття.

— Що там? — несміливо спитав хтось із натовпу.

— Мабуть, блискавка попала та вбила, — припустив ще хтось.

— Кого? — зацікавився третій.

Хашен стояв, хапав повітря ротом, як велика рибина, і, судячи з виразу обличчя, про щось думав. А потім він, нарешті, додумався і ногою вдарив стіну сарайчика поруч із дверима. Дошка з тріском проламалася, і нога застрягла. Ось після цього Хашен і почав лаятись так, що всі мимоволі заслухалися і не одразу побігли його звільняти. А коли схаменулися і рвонули всім натовпом, виявилося, що біля Хашена недостатньо місця, щоб усі помістились. Потім ще довелося бігати за сокирою, бо дошки, що розломилися після стусана завгоспу, більше нікому не піддавалися. Потім рубати, під голосіння Хашена про рідну та улюблену кінцівку. Тож про те, навіщо він сюди біг, згадали не скоро.

— Там дірка, — тоном умираючого сказав Хашен, коли його благополучно звільнили, а лікар почав оглядати на предмет ушкоджень, ігноруючи знову затихлий дощ.

— Немає у вас у нозі ніякої дірки, — заспокійливо сказав Лемар. — Не перебільшуйте, це лише гематома.

— У стіні сараю дірка, — зовсім похоронним голосом промовив Хашен. — Цей виродок втік. Може, й дощ він улаштував. Я ж казав, що треба у будь-який спосіб зняти ту підвіску. Не дарма ж шнурок до неї зробили таким міцним. Це, напевно, був амулет.

— Так не змогли ж, — пробурчав здоровенний хлопець, що стояв поруч. — А він так і сказав: убивайте, не зніму, бо без неї точно помру, як у вовків заведено.

— У муках, — додав хтось і засміявся.

— І навіть Валад зняти не зміг, а він найсильніший маг, — розважливо додав хлопець. — І підтвердив, що підвіска вовча. А він розуміється.

Хашен знову почав лаятись, обзивати хлопця і Валада, і підозрювати обох у поганих намірах, інтригах і роботі на конкурентів.

Поки його слухали, минуло ще чимало часу, лаятися Хашен умів майстерно і навіть гарно. Потім, правда, хлопець не витримав проходження по мамі з бабусею і тріснув Хашена по голові.

На дірку в стіні сараю милувалися по черзі, намагаючись зрозуміти, як її пробили — краї були досить рівні, але не вирізані пилкою, якісь там були дивні зазубрини і сколи.

Налюбувавшись, всі почали шукати серед себе когось досить хороброго, щоб піти й порадувати рідне начальство втечею цінного бранця. Бажаючих не виявилося, зате вистачило розумників, які під шумок втекли в сад і будинок. Ті, хто залишився, спочатку тягли жереб, але не змогли зійтися на тлумаченні його результатів. Потім згадали про Хашена, що тихо лежить у сарайчику, і вирішили, що йому гірше вже не буде. Тому віднесли бідолашного завгоспа начальству під двері, де й кинули, сподіваючись, що начальство його там знайде, приведе до тями і розпитає. Але оригінальне начальство чомусь спіткнулося об те тіло, впало і довго лаялося.

А потім ще Хашен довго не хотів приходити до тями. А коли прийшов, не одразу про сарайчик згадав, бо поривався когось негайно вбити. Так що начальство дізналося про дірку і прийшло нею милуватися десь за півгодини, коли дощ остаточно вщух, хмари розійшлися і засяяло сонечко.

— Ну що ж, то, напевно, навіть на краще, — на превеликий подив, сказало начальство. — Безглузде було викрадення. І могло шкоди завдати більше, ніж користі.

Присутні різноголосо похвалили начальницьку мудрість.

— Тільки переїхати треба терміново, — додало мудре керівництво.

Борці не заперечували. Жити в будинку без даху вони теж не хотіли – дощі тут трапляються часто.

І ось тоді, коли почалася термінова евакуація з аварійного будинку, збирання речей, пошуки цінностей, що кудись поділися, та інші веселощі, нарешті було виявлено зникнення дрібної магічки. І начальство нарешті розлютилося. Воно тупотіло ногами, трясло кулаками і кричало на всіх, що вони не змогли встежити за одним дівчиськом.

Персонально дісталося заспаному Валаду. Потім ще одному магу, бадьорому і трохи нетверезому, за якісь неробочі амулети. Потім цьому магу дісталося вдруге, коли він, з надмірним здивуванням на обличчі, виловив з волосся одного з бійців якусь дрібну пакість.