Читати книгу - "Ripple System, Kyle Kirrin"

, .

Ні, сказав чоловік, це не так. Але це те, що вони залишили нам, Лана. Це єдина відповідь, яку ми отримали.

, .

Має бути інший шлях, сказала вона, відстаючи. Але я почув, як ельф знову наближається.

.

За його словами, раніше було легко. Ми обоє переробляли своїх померлих і обмінювали на те, що нам було потрібно, але це припинилося пару років тому. Вудбоун зрозумів, що простіше зв'язати нас і висушити, ніж торгувати з нами. Не допомагає, що їхнє дерево трохи менше нашого, і кров їм потрібна не так сильно, як нам потрібні кістки. І вони ніколи не були щасливі співіснувати. Відмовляти нам у кістках – найкраща зброя, яку вони мають.

Це все ще здається неправильним, сказала Лана.

Звичайно, що так. Це брудна, брудна робота. Але якби ми не розвантажували ці тіла, цим займався б хтось інший. Я не знаю. Мені подобається не турбуватися про те, щоб прогодувати свою сім'ю. І я не зміг би дозволити собі кістки, які мені потрібні, іншим способом.

Лана зітхнула. Чому вони повинні так все ускладнювати?

Тому що вони нас ненавидять, сказав чоловік. Це закладено в їхній природі. Немає сенсу засмучуватися з цього приводу.

Я розплющив око і дивився, як вони разом відпливають до човна. Коли вони були приблизно на півдорозі, я схопився на ноги так тихо, як тільки міг, а потім кинувся за сусіднє дерево.

,

Я озирнувся довкола і побачив, що вони розмовляють з феєю — ельф-самець, здавалося, розумів її мову, — тому я втік на дерева мертвим бігом, намагаючись уникнути сухого різнокольорового листя, яке вкривало землю без особливого успіху.

,

Я під'їхав, коли подолав відстань близько ста ярдів між ельфами і мною, поклавши руки на коліна, важко дихаючи.

Ага, — сказав Френк.

.

Я закашлявся. Мої легені були трохи напружені, і хоча я не відчував сильного дискомфорту, я міг сказати, що довів своє тіло до межі. Здавалося, що Конституція може бути тісніше пов'язана з моєю витривалістю, ніж я думав.

? , .

Що? — сказала я, як тільки перевела подих.

Це спрацювало, сказав Френк.

Я посміхнувся і озирнувся на барвисті дерева, соковиту траву, яскравих птахів, що ширяли над головою, червону річку вдалині. Френк мав рацію. Це спрацювало.

,

Справа не в тому, що мій план зіграти мертвого був чимось особливим, або що я думав, що отримаю винагороду за те, що зіграю все так, як я це зробив. Просто хоча б раз у своєму ігровому житті я відчув, що зумів імпровізувати свій вихід із ситуації, зробити щось непередбачуване і змусити ігровий світ підігравати.

—

І, що важливіше, це означало, що імпровізація в майбутньому була законним планом. Це не був світ, де я був замкнений на виконанні тієї чи іншої мети. Це був світ, де я міг прокласти свій власний шлях, де...

‘ .

Це дивно, сказав Френк, тому що зазвичай ви все плутаєте. Страшенно. Але це було нормально.

.

Я примружився на нього. Спосіб зіпсувати момент, Френк.

? , .

Який момент? Ти задихаєшся в лісі, велика справа. Давай, нам є що вбивати.

Ви не розумієте, сказав я. Ця взаємодія була крутою. Просто, звичайно, але круто. Перехід через річку був схожий на головоломку, але ви могли розташувати шматочки так, як вам заманеться.

Це звучить як паскудна головоломка, сказав Френк.

Я похитав головою. Чи уявляєте ви, як довго я чекав на , де ви могли б використовувати місцевість для чогось більшого, ніж просто для подолання лінії видимості? Мовляв, де можна було закотити лучника, посадити на дерево і фактично стріляти звідти в людей, коли вони проходили повз? років, Франк. Десятиліть. І це навіть краще.

. …

Кожна гра, в яку я коли-небудь грав на сьогоднішній день, була схожа на систему квестів, навколо якої розробники побудували світ. Але це повна протилежність, світ, де самі квести другорядні по відношенню до того, як ви вибираєте їх проходити. Я маю на увазі, що багато ранніх квестів все ще були досить жорсткими, але цей... Це було по-іншому. Це було круто.

Мій тато так і зробив, сказав Френк.

Так, сказав я. Він може бути дрібним мудаком з невідповідними ареолами, але він побудував абсолютно неймовірний світ. Я глянув на Френка. Не кажіть йому, що я це сказав.

Я не буду цього робити, – сказав Френк.

.

Я зітхнув. Френк точно збирався це зробити. Ну гаразд.

Я підняв свою міні-карту, яка оновилася з того часу, як я перетнув річку. Невелика блакитна пляма сяяла трохи північніше, тож я подумав, що це кладовище, і попрямував у той бік.

Розділ шістнадцятий

Вдалині здіймалася самотня гора, коли я спускався дорогою, її плавна дуга була намальована такими ж яскравими кольорами, як і ліс.

. ….

Я насупився, підходячи ближче. Гора просто дивилася... О, сказав я, коли зрозумів, що бачу. Не гора, а дерево, листя якого навіть яскравіше, ніж червоно-помаранчевий навіс, що висів на висоті тридцяти футів над моєю головою.

?

Так, сказав Френк. Це світове дерево. Начебто порушує відчуття масштабу, еге ж?

.

Так, сказав я. Я не міг відірвати від нього очей.

.

Коли я дійшов до краю крони Світового дерева, сонце вже починало опускатися до горизонту, і яскраве листя дерева чудово поєднувалося із заходом сонця.

Вітерець посилився, коли я ступив у величезну тінь дерева, кілька червоних листочків здіймалися боком на вітрі. Стовбур здалеку виглядав дивно, роздутий і цибулинний біля основи, немов на його вершині ріс інший організм.

.

Я зрозумів, на що дивлюся, коли загорівся перший далекий смолоскип. Ярмарковий народ побудував своє місто біля підніжжя Світового Дерева. Будівлі мали невиразно круглу форму, і, взяті разом, вони утворювали місто, схоже на бджолині стільники, яке обіймало стовбур з усіх боків, коли воно піднімалося, місто звужувалося, коли воно піднімалося. Я також міг розгледіти кілька доріг, поворотів, що прокладали собі шлях вгору по багатьох ярусах міста.

Однак ще гострішою була двадцятифутова стіна з колючих виноградних лоз, що здіймалася вдалині, боксуючи в місці, яке, цілком очевидно, було тим місцем, куди мені потрібно було дістатися. Земля між лісом, в якому я стояв, і самою стіною