Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

Та я захищатимусь! Перепрошую!

це я до Жюля так звертаюся.

Це я радше пом'якшую… Притлумлюю…

— Давайте якнайкоротше, у ритмі Дайджесті! Візьміться за голову обома руками!

Сміх та й годі, «Енереф[152]»! Тоді питання інтерну? сто слів? нічого не пропустив?

Гамериканці ганебно відстали! На два століття відстали, йолопи! брехливі спікери!

На двісті… триста років ми попереду! ми! от сміх! З нами Лабрюєр! Матч виграно! матч культури! Навіть не хочу надуживати своєю силою, перевагами!

Утім, я більше б розважався, якби не склеєна дупа, не суха гангрена, без струпів! Я дивився б, як Папа! Кажу вам! Кажу! Якби не кишки, забиті сухим калом, ще й дизентерійним! Якби слух не приглох від зграй швидких поїздів! Ото ще блаженство! Проте, я вже скаржився тисячократ… І буду скаржитися ще! На все!.. На те, як ви попхались на війну і я не міг вам перешкодити, що ви вернулись биті трясцею, смішні без зброї й прапора, що потім ви мене пограбували, самого запроторили в тюрму, а ще відправили на тачці до Ділера на перегній на грядки ранньої цибулі!..

Хіба це по-лицарському?.. Я розповідав про Роланда… Пепіна Короткого… Баяра[153]!.. баста!.. ви нічого не запам'ятали!.. цибулеві грядки… тачка!.. отак!.. Якщо вони знову по мене прийдуть, я відмовлюся!.. не піду, чіплятимусь, за що зможу!.. голову собі розіб'ю!.. Я можу!.. Не так, як Тхір!..

Знаю всі провокації!

Знаю Людовіка XV при віконці, який просить його пестити… Не буду його пестити!

— О, гожий в'язню, кохаю тебе палко!

Жадає мене, жере очима!

— Хтивий асесоре облуднику чорна свиняка облиш мене!

Я хворий, голова б'є бубном, сурмить сурмою, але дух? га? незламний!

— Слава полковникові дез Антраю! Вище голови!

У мене сумління, як той прапор, як тичинка без жодної зморшки! а хтивому зась! і Лартрону! і Дароносцю! навіть Грамму з Бромом і всім флюгерам!.. Лоріаку теж дворогому! Я непорочний! Не повторю вам непристойності безмежні й хтиві їхніх од! Ви скажете, прибутки обліковуються щоденно! Жюль поряд з ними немовля! Жюль, який, однак, забрав мою Лілі! Мацав її і ставив догори й донизу!.. і м'яв її у мене на очах! під світлом газової лампи! нарочито! пожадливо! щоб я не пішов, доки не побачу, як вони заодно!.. Він пообіцяв, що обпалить! у своїй печі!

Якщо вони ще довго протримають мене в тюрмі, оті подести з пісочним годинником, то скажуть: та це ж уже не він!.. це вже не Фердінан!.. не впізнати! Половина кишок зав'язалась, це правда! Майже пів сідниці нема й пів стегна… погнили! і що? Я напишу скаргу до Повноважного бюро у справах, нікого поіменно не назву, та вони мене знають… викличуть до палацу… нічого не побачу… Арлетта мене впізнає… вона сама… а інші ні!.. і не треба!.. знов мордуватимуть!.. до тачки! гоп!..

Подумайте про Дароносця! Ларанґона! Тітку Естрему! малого Лео з асесором! Я триматимусь так, наче я інший! без пам'яті, огірок, дитина!.. і Жуляка, який так мене кривдив, який досі свистить мені у стінах… навмисно мою пісеньку насвистує…

Я можу згадувати лише уривками… ляскіт у вухах загучний… і ще й виття по камерах! Перекидаюся разом з табуретом на мозаїчну підлогу… На ліжник не подужаю… Простягаюся на мозаїці… а табурет приклеївся до дупи… так і спочиваю… Слухаю, припадаю вухом до мозаїки, усе чую! всю тюрму!.. На ліжнику мені занадто зле… дуже болить права рука… Мені б вітамінів, хоча б сто двадцять п'ять грамів на день! а ще й промивання… із заціпеніння й перекидання рву собі шкіру… Але є інші, звісно! Є ще інші!.. Я лише дрібний мученик… Арлетта настраждалася більше за мене… а Капуста? а тварини на фермі!.. Людина зманіжена! Саме так! Я міг би з вами поділитися сюрчками і скрипучим ляскотом крізь стіни, що пиляють вам макітру? мозкову макітру, звісно! Ох! Узявсь уже за голову обома руками… обидві тім'яні… потилична… уся макітра тремтить тарабанить… це не дихання… не пригніченість… це мозок, у ньому бубон!.. сурми! труби! і чотири паровози Чмих! Чмих!.. пелагра вириває дупу!.. саме так: вириває!..

— Так йому і треба! Для такого це ще не зажорстоко! Заслужив!

Ви направду, як Останній Суд! Dura Іех! Стривайте, знову сюрчки, поки я міркую… це сторожа!.. Знову трус і екзекуція!.. Кулаком по пиці!.. Буц! Буц! Два ваговози шарудять по жорстві… таки трус!.. Уже, мабуть, за пів ночі… відвар!.. Я ж бо добре чую на одне вухо, отак, якщо припасти ним до бруку… табурет прилип до дупи, бач, не відпускає! Я не приховую! струпи… Уже, мабуть, за пів ночі… Ваговози шарудять по жорстві… іншим вухом чую, що знадвору… чую!.. Чую сирену в порту!.. І сов на кладовищі… Це не романтичний прийом… по камерах агонія, кажу вам! Завтра побачимо тіла, покриті, безформні… перед відправкою до моргу… облич не буде видно… їх попроштрикують… сторожа… особливо жінки, їм доводиться… Я все це знаю, це нормально… це не для туристів… туристи такого не бачать… не вважають… не думають… Виходять з автобусів щось п'ють сідають в автобуси… «До побачення, панове!» А як жінок ґвалтують присмерті прикутих і спутаних, туристи такого ніколи не бачать!.. Хоч і три тисячоліття історії!.. Туризм — це рай!..

— А в раю гарно, пане?

— Ще й як! Я знову туди збираюсь!

Хто не помре після відвару, кому порвали тіло, але серце витримало,